Роберт Харріс - Lustrum

Після цього ніхто з ним не сперечався. Один з рядових спустив стяг, а інший взяв трубу та видмухав з неї декілька пронизливих звуків. Я подивився через ріку на Марсове поле і на багатотисячний натовп на ньому, та відстань була завеликою для того, щоб я міг розібрати, що там відбувається. Лише поступово стало зрозуміло, що натовп розбігається, і що ці пилові хмари над полем здійняті людьми, які в паніці розбігаються по домівках. Пізніше Цицерон розказав мені, що сталося, коли пролунав звук труби та люди побачили, що прапор спущено. Лабіній намагався заспокоїти натовп та переконати людей у тому, що це, певно, якась хитрість, та зібраних в натовп людей так само легко налякати, як косяк риб чи пташину зграю. Звістка про те, що на місто насувається ворог, вмить, наче блискавка, рознеслася по натовпу. Попри вмовляння Лабінія та інших трибунів, голосування було припинене. Багато загонів були знесені натовпом. Поміст, на якому раніше стояли Лукулл і Метелл, був перекинутий та розламаний на шматки. Спалахували бійки. Кишенькового злодія затоптали на смерть. Верховний авгур Метелл Пій пережив напад – і його непритомного терміново доставили до міста. За словами Цицерона, спокій там зберігала лише одна людина – Гай Рабірій, який мирно похитувався на своїй лавці, що стояла серед цього хаосу поруч зі спорожнілою платформою. Очі його були заплющені, і він наспівував собі під ніс якусь пісеньку без мелодії.

Протягом наступних декількох тижнів після заворушень на Марсовому полі здавалося, що Цицерон здобув цілковиту перемогу. Цезар сидів тихо й смирно та не вдавався до спроб повернутися до справи Рабірія. Ба більше – старий заховався в своєму будинку, де й надалі жив у власному світі, де його ніхто не турбував доти, доки він сам не помер десь за рік після цих подій. Так само не повертався він і до популярського закону. Трюк Цицерона з перетягуванням на свій бік Гібриди підштовхнув ще декількох перебіжчиків, включно з одним із трибунів, якому патриції заплатили за перехід в табір аристократів. Закон Рулла, який був заблокований в Сенаті коаліцією Цицерона та знаходився під загрозою трибунського вето на народних зборах – закон, на який було витрачено стільки зусиль, зник і більше не згадувався.

Квінт перебував у чудовому гуморі. Одного разу він сказав Цицерону:

– Якби це був бійцівський турнір між тобою та Цезарем, тебе б вже проголосили переможцем. Переможець визначається за двома туше – а ти вже двічі його на горб вклав.

– На жаль, – відповів Цицерон, – політика не схожа на бійцівський турнір. Вона не така чесна, та й правила постійно змінюються.

Хазяїн був упевнений, що Цезар щось замислив, інакше його бездіяльність не мала би будь-якого сенсу. Але що ж в такому випадку він задумав? Відповіді консул не знав.

Наприкінці січня добіг кінця перший місяць Цицерона на посаді голови Сенату. Курульне крісло зайняв Гібрида, а хазяїн повернувся до своєї юридичної практики. Він приходив тепер на Форум без лікторів, у супроводі декількох хлопців міцної статури з числа вершників. Аттік дотримався своєї обіцянки: ці охоронці завжди були десь неподалік, та не мулили очі так, щоб всі здогадалися, що вони не просто друзі консула. Причаївся й Катіліна. Стикаючись з Цицероном – а цього уникнути в тісній будівлі Сенату було неможливо, – він просто повертався до хазяїна спиною. Одного разу мені здалося, що він провів ребром долоні по горлянці, коли повз проходив Цицерон, – та більше цього ніхто не помітив. Цезар, натомість, був напрочуд люб’язним. Він навіть вітав Цицерона з успішними виступами та хвалив мудрість його тактики. Це стало гарним уроком для мене. Успішний політик повністю розділяє своє особисте від усього, що відбувається в його житті публічному, – Цезар був наділений цією рисою більше, ніж будь-хто з усіх, кого я знав.

Потім рознеслася звістка про смерть Метелла Пія, верховного жерця. Це нікого не здивувало. Цьому старому солдату було вже під сімдесят, і протягом останніх декількох років він хворів. Він так і не отямився після нападу, який з ним стався тоді на Марсовому полі. Тіло виставили в його офіційній резиденції – старому палаці верховних авгурів, і Цицерон як вищий чиновник мав стояти в почесній варті біля тіла. Похорон був найбільш помпезним з усіх, які мені довелося бачити протягом життя. Тіло вклали на бік, наче під час обіду, та одягнули в одежі верховного жерця. В такому вигляді на уквітчаних ношах його несли вісім членів Колегії жерців, включно з Цезарем, Катуллом та Ізауриком. Волосся покійного було розчесаним та напомадженим, жорстка шкіра розтерта оліями, а очі широко розплющені – він мав вигляд скоріше живого, ніж мерця. За ношами йшли його названий син Сципіон та вдова Ліцинія Мінора у супроводі цнотливих весталок та головних жерців офіційних божеств. Далі їхали колісниці з представниками роду Метеллів, на першій з них стояв Целер. Всі члени цієї сім’ї в зборі, а поруч з ними – актори, одягнені в маски предків Пія – все своїм виглядом доводило, що це – наймогутніший політичний клан Риму.