Роберт Харріс - Lustrum

Цицерон здивовано похитав головою та почав працювати над тим, щоб і третя ставка теж не зіграла. І він би мав успіх, якби не дві речі. Перша з них – це неймовірна впертість Катулла та Ізаурика. Цицерон витратив декілька тижнів на переговори з ними, намагаючись їх переконати не виставляти свої обидві кандидатури, бо це лише розколюватиме антицезарівську коаліцію. Та ці старці були гордими та мали вразливе самолюбство. Вони не поступалися, відмовлялися тягнути жереб і не хотіли висувати нікого в якості компромісного спільного кандидата. Тому зрештою обидва імені значилися у виборчих бюлетенях.

А другою річчю стали гроші – вони-то й відіграли вирішальне значення. Свого часу подейкували, що Цезар витратив таку купу грошей на підкуп триб, що монети возили тачками. Де він їх стільки взяв? Всі показували на Красса. Та навіть для Красса сума в двадцять мільйонів була немалою. Адже саме двадцять мільйонів сестерціїв, якщо вірити чуткам, заплатив Цезар за своє обрання! Що б там не казали, але напередодні голосування, яке мало місце в березневі іди [8] 15 березня , Цезар усвідомлював, що його провал означатиме для нього кінець. Він ніколи не зміг би повернути таку суму, якби його кар’єра пішла тепер нанівець. В такому випадк у все, що йому лишилося б, це приниження, безчестя, вигнання та, можливо, самогубство. Саме тому я схильний вірити відомій історії про те, що, виходячи зі свого будинку на Марсове поле, Цезар поцілував мати та сказав, що або повернеться верховним жерцем, або ж не повернеться ніколи.

Майже цілий день тривало голосування, та за іронією – а нею наскрізь пронизана вся політика – саме Цицерону довелося оголошувати результати. Весняне сонце схилилося за горою Янікул – і небо було розмальоване пурпурними, червоними та рожевими смугами, ніби як з рани через пов’язку просочувалася кров. Цицерон безпристрасно зачитав результати голосування. З сімнадцяти триб Ізаурику свій голос віддали чотири, Катуллу – шість, а Цезарю – сім. Він був на волосинку від провалу. Коли консул спускався з платформи, було видно, що в нього заболів живіт. Цезар підняв руки та звернув до неба очі. Здавалося, йому помутилося від щастя – і це було цілком можливо, адже він знав, що, як би події не розгорталися далі, до кінця свого життя він тепер буде верховним авгуром. Він житиме у величезному казенному будинку на via Sacra та матиме право голосу на всіх державних нарадах – навіть на нарадах з найвужчим колом допущених осіб. На мій погляд, вся подальша доля Цезаря стала наслідком цієї неймовірної перемоги. Ця божевільна двадцятимільйонна ставка стала найуспішнішою за всю історію людства – вона поклала під ноги гравця весь світ.

Відтоді люди стали по-іншому ставитися до Цезаря. Якщо Ізаурик стоїчно, як і належить старому солдату, сприйняв свою поразку, то Катулл, який бачив у своєму майбутньому понтифікаті вершину своєї кар’єри, так і не зміг оговтатися від цього удару. Наступного ж дня він у своїй промові в Сенаті почав викривати свого опонента:

– Тепер тобі не сховатися від нас, Цезар! – кричав він настільки злісно, що на губах його з’явилася піна. – Тепер ти відкрив карти, і всім зрозуміло, яка твоя мета. Ти націлився на захоплення держави!

У відповідь Цезар лише посміхнувся. Що ж до Цицерона, то його становище було двозначним. З одного боку, він був згоден з Катуллом у тому, що Цезар виношує зухвалі та неймовірно амбітні плани, які одного дня можуть стати загрозою для Республіки.

– Та в той же час, – розмірковував він, – коли я бачу, наскільки ретельно він зачісаний, і як обережно він одним пальцем поправляє свій пробор – мені важко уявити, що він здатний зазіхнути на римську конституцію.

Впевнений, що Цезар вже отримав майже все, чого прагнув, а решта – посади претора, консула, командувача військами – прийде до нього в свою чергу, хазяїн вирішив залучити Цезаря до керівництва Сенатом. Зокрема, консул вирішив, що очільнику державної релігії не годиться сидіти під час дебатів на лаві серед другорядних сенаторів, та звідти намагатися привернути увагу консула. Тому він почав надавати Цезарю слово одразу після преторів. Але ці спроби замирення супротивника призвели Цицерона до нової політичної поразки, яка вкотре проявила всю глибину підступності, на яку був здатний Цезар. І от як це сталося.

Незабаром після того, як Цезар виграв вибори – не більше ніж за чотири дні після цього, – йшло чергове засідання Сенату. Цицерон займав своє місце на подіумі, аж раптом на вході пролунав крик. Якийсь нікому не відомий пан продирався крізь натовп бездіяльних спостерігачів, що скупчилися біля входу. Його вкрите шаром пилу волосся стирчало в різні боки. Недбало накинута тога з пурпурним обрамленням не закривала повністю його військову форму. Замість червоного взуття він був одягнений у солдатські чоботи. В такому вигляді він крокував центральним проходом. Всі погляди були звернені на нього, і в залі Сената затихнули всі розмови. Ліктори, які знаходилися зі мною поруч, виступили вперед, аби захистити консула, та тут з лави преторів закричав Метелл Целер: