Роберт Харріс - Lustrum

– «…вони багаті в жебрацтві, і в рабстві вони – царі». Я вже чув цю цитату, дякую. Якщо ти прагнеш прожити спокійне життя науковця, обговорювати філософію зі своїми дітлахами та учнями – то цілком може бути, що твій шлях правильний. Та якщо ти прагнеш керувати Республікою, в твоїй бібліотеці повинно бути багато інших книг, окрім однієї лише праці Зенона.

– Ми гаємо час. Ти, вочевидь, не підтримаєш мене.

– Зовсім навпаки, я із задоволенням за тебе проголосую. Спостерігати за твоєю діяльністю на посаді трибуна стане одним з найбільш незабутніх видовищ за всю історію Риму.

Коли Катон пішов, консул сказав мені:

– Щонайменше наполовину він божевільний. Але щось у ньому є.

– Він має шанси на перемогу?

– Звісно, має. Кого звуть Марк Порцій Катон, той завжди матиме в Римі непогані шанси. І він має рацію щодо Помпея. Як нам обмежити його амбіції? – Цицерон замислився. – Надішли раба до Непота, нехай дізнається, чи той вже відпочив з дороги? Якщо так, то запроси його завтра на воєнну нараду після засідання Сенату.

Зробивши, як сказав Цицерон, я отримав відповідь, що Непот повністю віддається до послуг Цицерона. Тому після завершення на наступний день засідання Сенату, Цицерон попросив декількох колишніх консулів, які мали воєнний досвід, залишитися, аби заслухати більш детальну доповідь Непота про плани Помпея. Крассом, який вже пізнав владу, яку дають посада консула та незліченні багатства, цілковито оволоділа тепер мрія про єдину річ, якої він ще не мав – про воєнну славу. Тому він щиро жадав взяти участь у воєнній нараді. Він навіть почав ходити вперед-назад навколо курульного крісла Цицерона, сподіваючись отримати запрошення. Та Цицерон ненавидів Красса більше, ніж будь-кого, окрім Катіліни, – тому не міг втратити нагоду його принизити. Він настільки неприкрито ігнорував його, що зрештою, розлючений, Красс пішов, залишаючи позаду з десяток сивочолих сенаторів, які згуртувалися навколо Непота. Я невибагливо стояв збоку та робив нотатки.

Цицерон вчинив мудро, запросивши на нараду таких людей, як Гай Курій, який здобув свій тріумф ще десять років тому, та Марк Лукулл – молодший брат Ліцинія Лукулла. Найбільшою вадою мого хазяїна як державного діяча було те, що в питаннях війни та армії він завжди був повним невігласом. В молодості він, маючи слабке здоров’я, щиро ненавидів все, що було пов’язане з армією: брак комфорту, тупоголову дисципліну, нудне табірне життя. Тому він і залишив армію негайно, коли підвернулася нагода – і повернувся до юридичної практики. Тепер йому гостро давався взнаки брак знань в цій галузі – і він був вимушений передати розпитування Непота Курію, Лукуллу, Катуллу та Ізаурику. Незабаром вони з’ясували, що під проводом Помпея знаходилося військо у складі восьми повністю укомплектованих та озброєних легіонів, а штаб його розташовувався – щонайменше тоді, коли Непот востаннє був там – на південь від Іудеї, на відстані декількох миль від міста Петра. Цицерон надав кожному слово.

– На мій погляд, на цей рік у нас є дві можливості, – почав Курій, який воював на Сході під проводом Сулли. – Перша – рушити на північ до Кіммерійського Босфору, аби взяти порт Пантикапей та приєднати до імперії Кавказ. Другий варіант, який мені особисто подобається більше – почати наступ на схід та раз і назавжди розібратися з Парфянським царством.

– Не забувай ще й третій варіант, – додав Ізаурик. – Єгипет. Він належить нам відтоді, як Птолемей в своєму заповіті розпорядився передати його нам. На мій погляд, треба рушити на захід.

– Або на південь, – запропонував Лукулл. – Чому б не захопити Петру? Там є й вихід до моря та дуже родючі ґрунти.

– Таким чином, обираємо між північчю, півднем, сходом та заходом, – підсумував Цицерон. – Здається, Помпей має широкий вибір. Непоте, не знаєш часом, що він обере? Я переконаний, що Сенат затвердить будь-яке його рішення.

– Наскільки мені відомо, він подумує про відступ.

Після цих слів у повітрі повисла тиша, яку перервав Ізаурик.

– Відступ? – приголомшено повторив він. – Що ти цим хочеш сказати? Під його командуванням сорок тисяч запеклих в боях ветеранів, і його ніщо не може зупинити.

– «Запеклі» – це ваша точка зору. На мій погляд, краще підходить слово «виснажені». Деякі з них вже понад десять років у походах.

Тиша запанувала, поки сенатори міркували про почуте.

– Тобто ти хочеш сказати, що Помпей має намір привести своє військо в Італію? – зрештою, спитав Цицерон.