Роберт Харріс - Lustrum

Розпочну з того, що Цицерон, аби дарма не турбувати свою дружину, не розказав їй про те, що Катіліна заприсягся його вбити. Та, що було характерним, Теренція, будучи жінкою розумною та проникливою, дуже скоро сама про все дізналася. Як дружина консула, вона була покровителькою культу Доброї Богині. Не скажу, що це означало – бо все, що мало якийсь стосунок до цієї богині та її храму, сповненого зміями, ретельно приховувалося від чоловіків. Все, що мені відомо, це те, що одного разу до Теренції прийшла одна з жриць цієї богині – жінка з шляхетної родини та вірна громадянка – прийшла вся заплакана та попередила, що життю Цицерона загрожує небезпека, та що йому варто бути напоготові. Сказати щось окрім цього вона відмовилася. Та Теренція не могла цього так залишити, і завдяки комбінації з лестощів, благань та погроз – комбінації, яка і самому Цицерону зробила б честь – крок за кроком витягла з цієї жінки всю правду. Потім вона змусила нещасну прийти до будинку Цицерона та про все розказати консулу.

Одного разу я працював разом з Цицероном в його кабінеті, аж двері різко відчинилися та в кімнату залетіла Теренція – вона не постукала, втім, вона ніколи цього не робила. Теренція, яка була багатшою за свого чоловіка та мала більш шляхетне походження, віддавала перевагу тому, аби не вести розмов на тему: «Хто в домі хазяїн?» Натомість вона оголосила:

– Прийшов дехто, з ким ти маєш поговорити.

– Не зараз, – відповідав Цицерон, не відводячи погляду від своєї роботи. – Нехай пізніше зайдуть.

Та Теренція наполягала.

– Це… – і вона назвала ім’я, яке я не назву, – не заради тієї жінки (вона давно вже померла), але заради її нащадків.

– І навіщо мені з нею зустрічатися? – пробуркотів Цицерон, вперше кидаючи на дружину незадоволений погляд. Тут він усвідомив, що Теренція не відступить, і сказав вже іншим тоном: – Що таке, жінко? Що сталося?

– Ти маєш все почути сам, – Теренція відійшла в бік, і ми побачили панянку рідкісної вроди, хоча краса її вже й почала в’янути. Очі її були заплаканими. Я хотів піти, але Теренція впевненим голосом наказала мені лишитися.

– Це найкращий у світі стенографіст, – пояснила вона гості. – І йому можна цілком довіряти. Якщо він дозволить собі пробовтатися, я накажу з нього живого зняти шкіру, – Теренція кинула на мене такий погляд, що я одразу усвідомив: так воно неодмінно й станеться.

Ця зустріч була однаково незручною як для Цицерона, який був пуританином у душі, так і для цієї жінки, якій під тиском Теренції довелося зізнатися, що вона ось вже декілька років – коханка Квінта Курія. Це був розпусний сенатор, друг Катіліни. Вже колись вигнаний з Сенату через банкрутство та розпусту, він був упевнений, що й за наступного перепису сенаторів його теж обов’язково звідти викинуть. І через це він перебував у дуже складній ситуації.

– Курій не вилазить з боргів, відколи я його знаю, – пояснювала жінка. – Та зараз справи його зовсім кепські. Його маєтки заставлені й перезаставлені. Він то присягається вбити нас обох, аби уникнути ганебного банкрутства, то розказує, які прекрасні подарунки мені купить. Вчора вночі я посміялася з нього: «Як ти мені щось купиш? Це ж я тобі завжди гроші даю». Я спровокувала його. Ми серйозно посварилися. Зрештою, він сказав мені, що до кінця літа ми матимемо стільки грошей, скільки нам буде потрібно. Тоді ж він мені розказав про плани Катіліни.

– Так, і ці плани полягають у тому, щоб…

Вона на якийсь час замислилася, потім розпрямилася та подивилася просто в очі Цицерону.

– Убити тебе, консуле, та захопити Рим. Скасувати всі боргові зобов’язання, забрати майно багатих, розділити державні та релігійні посади між своїми спільниками.

– Ти в це віриш?

– Так.

– Та вона ще не розповіла про найжахливіше! – втрутилася Теренція. – Аби якнайсильніше прив’язати до себе своїх спільників, Катіліна змусив їх присягнути на крові – і для цього вбив хлопчика. Зарізав його, наче барана.

– Так, – зізнався Цицерон. – Мені про це відомо, – він витягнув руку, зупиняючи обурення Теренції. – Вибач, я не знав, наскільки це серйозно. Мені здавалося, не слід турбувати тебе через дурниці, – він повернувся до гості. – Ти маєш перелічити мені імена всіх учасників заколоту.

– Ні, я не можу.

– Сказала А, треба казати Б. Мені потрібні їхні імена.

Вона спочатку розплакалася, усвідомлюючи, що потрапила в пастку, а потім спитала:

– Ти обіцяєш мені захистити Курія?