Роберт Харріс - Lustrum

– Але, мені здається, Сервій впевнений в собі.

– Він не впевнений, а самовпевнений. І Цезарю потрібно, аби саме таким він і був.

Я умився холодною водою. Лише тепер сон відступив. Цицерон уже майже вийшов з кімнати.

– А можна поцікавитися, куди ми їдемо?

– На південь, – кинув він через плече. – На узбережжя Неаполітанської затоки, аби побачитися з Лукуллом.

Він лишив Теренції записку – і ми поїхали до того, як вона прокинулася. Ми подорожували в закритій повозці, аби нас не впізнали – ця пересторога не була зайвою, адже чи не половина Сенату, стомлена від надзвичайно довгої зими, прямувала на відпочинок на теплі курорти Кампанії. Аби ще пришвидшити наш рух, ми майже повністю відмовилися від супроводу. Лишилися лише двоє охоронців – Тит Секст, який нагадував бика, та його потужний брат Квінт. Вони скакали з двох боків – попереду та ззаду від нашого возу.

Коли сонце ще вище піднялося над обрієм, повітря почало прогріватися, та наш возик заполонили аромати мімоз, сіна та розігрітих сосен. Час від часу я відсував фіранку та милувався краєвидами. Я заприсягся, що, якщо я колись матиму свою маленьку ферму, то ферма ця буде на півдні. Цицерон мовчав. Всю дорогу він проспав і прокинувся лише під вечір, коли ми спускалися вузенькою дорогою до Міценіума, де розташувався… хотів написати «будинок» Лукулла, але це слово не дуже добре описує той палац насолод під назвою Вілла Корнелія, який він придбав на узбережжі та майже повністю перебудував. Ця будівля розташувалася на мисі, де, за легендою, був похований троянський герольд. Звідти відкривався чи не найбільш вишуканий в усій Італії пейзаж – мальовничість острову Прогида, неймовірна блакить вод Неаполітанської затоки, вигляд гір Капрі. М’який бриз ворушив верхівки кипарисів, коли ми висадилися з екіпажу. Здавалося, ми прибули до раю.

Довідавшись, хто прибув, Лукулл сам вийшов на ґанок, аби особисто привітати консула. Йому було понад п’ятдесят років, він мав виснажений і неприродний вигляд, було помітно, що він почав набирати вагу. Якби ви побачили його, одягненого в шовкові капці та грецьку туніку, ви б ніколи не подумали, що перед вами, можливо, найвидатніший воєначальник за останнє століття, – він був радше схожим на вчителя танців. Але загін легіонерів, які охороняли його палац, а також ліктори, які розташувалися в затінку дерев, нагадували, що це – полководець, якого його непереможні солдати нагородили титулом імператора на полі битви, і що він досі стоїть на чолі величезної армії. Цей патрицій наполіг на тому, аби Цицерон пообідав з ним та переночував в його будинку, а спочатку запропонував прийняти ванну та відпочити. Не знаю, чи це було через його байдужість, а може, так проявилася вишуканість його манер – та Лукулл навіть не поцікавився причиною несподіваного візиту консула.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Допитливі ( лат. ) – Прим. перекл.

Елізабет Роусон. Intellectual Life in the Late Roman Republic (Лондон, 1985), стор. 229–230.

Устріна – місце, де спалювали трупи.

Клієнт – у Давньому Римі вільний громадянин, який добровільно віддався під заступництво патрона.

via Latina – Латинська дорога, одна з найдавніших римських доріг.

Повне ім’я Катіліни – Луцій Сергій Катіліна. Сергій – родове ім’я.

Священна дорога – головна дорога Римського Форума, яка з’єднує Палатинський пагорб з Капітолієм

15 березня

Зенон Китійський – засновник школи стоїцизму.