Роберт Харріс - Lustrum

– А чому б і ні? Це ж їхня батьківщина. Помпею вдалося підписати декілька дуже вигідних угод з місцевими правителями. Його власний авторитет вартує десятка легіонів. Знаєте, як його називають на Сході?

– Розкажи.

– Повелитель Землі та Води.

Цицерон оглянув вирази облич колишніх консулів. Більшість з них виражали недовіру.

– Непоте, я думаю, що висловлю загальну думку, якщо скажу, що Сенат не буде задоволений таким відступом.

– Абсолютно, – сказав Катулл та сивочолі голови кивнули на знак згоди.

– Тому я пропоную вчинити так, – запропонував Цицерон. – Ми передамо з тобою для Помпея послання, в якому, звісно ж, висловимо подяку та пошану за те, як він керує нашими військами – і висловимо побажання, аби його військо лишалося на місці та готувалося до нової кампанії. Звісно ж, якщо він забажає скласти з себе тягар обов’язків та залишити після стількох років служби посаду головнокомандувача – то Рим прийме таке рішення та тепло привітає свого видатного сина.

– Ви можете висловлювати будь-які побажання, – грубо перервав його Непот, – але таке послання я не повезу. Я лишаюся в Римі. Помпей звільнив мене з військової служби, та я маю намір брати участь у трибунських виборах. А тепер дозвольте попрощатися, я маю інші справи.

Проводжаючи молодого офіцера поглядом, Ізаурик вилаявся.

– Він би не наважився так із нами розмовляти, якби був живий його батько. Кого ж ми виховали?

– Якщо це щеня Непот так із нами розмовляє, – сказав Курій, – то тільки уявіть собі, як говоритиме його хазяїн, за спиною якого стоять сорок тисяч ветеранів.

– Повелитель Землі й Води, – пробуркотів Цицерон. – Гадаю, нам слід подякувати йому за те, що лишив нам повітря, – пролунав сміх. – Оце б дізнатися, які в Непота можуть бути справи, важливіші, ніж наша нарада… – Він нахилився до мене та прошепотів: – Рушай за ним, Тіроне, з’ясуй, куди він піде.

Я поспіхом пішов через прохід та підійшов до виходу саме вчасно, аби помітити, як Непот у супроводі свого звичного екскорту перетнув Форум та попрямував у бік ростр. Тоді, близько восьмої години, на вулицях було повно народу, і мені не було складно в цій метушні міста прослідкувати за ним – до того ж, він не належав до тих, хто постійно озирається через плече. Він з невеличкою групою своїх супутників пройшов повз храм Кастора – і добре, що тієї миті я скоротив відстань між нами, тому що, пройшовши по via Sacra, вони раптом зникли з поля зору. Я зрозумів, що вони увійшли до резиденції верховного жреця.

Спершу я подумав негайно повернутися та розповісти про все Цицерону. Втім, щось мене зупинило. Навпроти резиденції розташовувалася низка магазинів – і я зайшов до одного з них і почав спостерігати за входом до цезаревої резиденції, вдаючи, що обираю в магазині коштовності. Я побачив, як на ношах до резиденції прибула його мати. Потім поїхали дружина – і теж на ношах. Це була молода й красива жінка. Багато людей входили та виходили – але більше я нікого не впізнавав. Десь за годину продавець нетерпляче заявив, що має закривати магазин. Він провів мене до виходу – і цієї миті з непримітної повозки, яка саме під’їхала, з’явилася лиса голова Красса, який вийшов з повозки та зайшов до будинку Цезаря. Я ще трохи почекав та, не побачивши більше нічого цікавого, повернувся до Цицерона з новинами.

Він до того часу вже залишив будівлю Сенату, і я застав його вдома за розбиранням пошти.

– Ну що ж, одну загадку ми розгадали, – сказав він, коли вислухав мене. – Тепер зрозуміло, що свої двадцять мільйонів на підкуп виборців Цезар взяв не тільки від Красса, але й від Повелителя Землі й Води.

Він відкинувся на спинку та глибоко замислився. Як він сказав мені пізніше, «якщо наймогутніший воєначальник, головний позикодавець та верховний жрець починають зустрічатися, то слід бути напоготові».

Десь в той саме час істотно зросла роль Теренції в публічному житті Цицерона. Багатьом було незрозуміло, як він прожив з нею більше ніж п’ятнадцять років. Це була дуже набожна жінка, начисто позбавлена вроди й шарму. Але вона мала одну дуже рідкісну перевагу – сильний характер. Вона викликала повагу – і з роками Цицерон все більше дослухався до її порад. Теренції не цікаві були філософія чи література, історію вона знала погано і, взагалі, освіти гарної не мала. Та хоч вона і була вільною від тягаря книжкових знань та не була природою наділена делікатністю, вона мала рідкісну здатність дивитись в саму суть питання, про що б не ішлося – про якусь проблему чи про людину. І вона ніколи не соромилася говорити те, що думає.