Роберт Харріс - Lustrum

– Імператоре, – Цицерон відсалютував кожному по черзі. – Імператоре.

– Є питання, які нам хотілося б обговорити, – сказав Метелл загрозливим тоном.

– Я прекрасно знаю, що ви хочете сказати, та хочу вас запевнити, що дотримаюся всіх даних обіцянок та виступлю в Сенаті на вашу підтримку. Та обговорімо це пізніше. Ви ж бачите, наскільки я зайнятий зараз? Мені потрібна допомога – не для себе, але для держави. Целер, допоможеш мені врятувати Республіку?

– Не знаю. Залежить від того, що я маю зробити, – відповів Целер, обмінюючись поглядом зі своїм дядьком.

– Це небезпечне завдання, – сказав Цицерон, знаючи, що від такого Целер ніколи не відмовиться.

– Боягузом мене ще не називали. Розказуй.

– Я хочу, аби ти з загоном неперевершених легіонерів свого дядька перейшов Тибр та опустив прапор на Янікулі.

Почувши це, Целер аж зробив декілька кроків назад. Спуск прапору означав, що на місто насувається ворог – і це вимагало негайного завершення зібрання. Але Янікул був під чудовою охороною. Обоє повернулися до Лукулла – найстаршого з трьох, – і я побачив на обличчі цього елегантного патриція, як він прораховує ходи.

– Відчайдушний крок, консуле, – сказав він.

– Я знаю. Та якщо ми зараз програємо, для Риму це обернеться трагедією. Жоден консул в майбутньому не зможе бути впевнений у своєму праві придушувати збройне повстання. Я не знаю, навіщо Цезарю цей прецедент, та я точно знаю, що для нас це неприпустимо.

– Він має рацію, Ліцинію. Треба дати йому людей. Ти готовий, Целере? – сказав, зрештою, Метелл.

– Звісно!

– Чудово, – промовив Цицерон. – Тобі як претору охоронці мають підкоритися, та про всяк випадок я надішлю свого секретаря, – на мій жаль і страх, він зняв з пальця перстень та поклав його в мою руку. – Ти маєш сказати командиру, що Риму загрожує ворог, тому стяг має бути спущений. Перстень доведе, що ти мій посланець. Як думаєш, впораєшся?

Я кивнув, що мені ще лишалося? Тим часом Целер покликав центуріона, який розбирався з Катіліною – і вже за декілька хвилин я біг позаду тридцяти легіонерів з мечами наголо, вишуканих по двоє, на чолі з центуріоном та Целером. Мета наша була – назвімо речі своїми іменами – зірвати законне зібрання мешканців Риму, і я собі повторював: «Який там Рабірій, он де справжня зрада».

Ми залишили Марсове поле, пробігли Субліканським мостом над темними та спіненими водами Тибру, потім перетнули пласку рівнину Ватикану, де розташувалися намети та халабуди безхатьків. Біля підніжжя Янікулу простягався священний гай Юнони – і там з дерев за нами спостерігали священні круки. Коли ми пробігали під деревами, вони з карканням злетіли – здавалося, здійнявся в небо весь чорний ліс. Вузенькою дорогою ми попрямували до вершини, і ще ніколи цей підйом мені не видавався таким крутим. І навіть зараз, поки я пишу ці рядки, то відчуваю удари свого серця та напругу в легенях, які борються за кожен ковток повітря. У мене в боку кололо так, ніби між ребер мені вструмили списа.

На вершині пагорбу, в його найвищий частині, розташувався храм, присвячений Янусу. Одне його обличчя дивилося в бік Риму, а інше – в чисте поле. Над храмом, на високому флагштоку, майоріло величезне червоне знамено, плескало на різкому вітрі. Близько двух десятків легіонерів гуртувалися навколо двох великих вогнищ – і ми оточили їх, перш ніж вони щось зрозуміли.

– Деякі з вас мене знають! – прокричав Целер. – Я Квінт Цецилій Метелл Целер – претор, авгур, який нещодавно повернувся з війська свого шурина Помпея Великого. А ця людина, – він показав на мене, – прибула сюди з перснем консула Цицерона. Консул наказує спустити прапор. Хто тут командир?

– Я, – відповів центуріон, роблячи крок уперед. Йому було близько сорока років, і було видно, що він досвідчений вояка, – і мені байдуже, чий ти шурин та хто тебе надіслав, але цей прапор лишатиметься на своєму місці, допоки Рим не опиниться в безпеці.

– Але йому вже загрожує ворог, – відповів Целер. – Поглянь-но.

І він показав пальцем на захід від міста – на місцевість, що розкинулася під нами. Центуріон повернув голову, і тієї ж миті авгур схопив його ззаду за волосся та підніс лезо свого меча до його горлянки.

– Якщо я кажу, що наближається ворог, – прошипів він, – це означає, що наближається ворог. Це зрозуміло? А знаєш, чому я знаю, що наступає ворог, хоча ти нічого й не бачиш? – він смикнув центуріона за волосся з такою силою, що той застогнав. – Тому що я авгур, чорт забирай, ось чому. Тому наказую спустити прапор та підняти тривогу.