Роберт Харріс - Lustrum

– Це ж не суд, – нагадував він Гортензію. – Це – натовп. Невже ти справді сподіваєшся на те, що когось в багатотисячному натовпі серед того галасу, цікавитиме, що смертельний удар наніс якийсь жалюгідний раб, якого вже давним-давно в живих нема?

– Ну і яку лінію захисту обрав би ти?

– На мій погляд, нам треба від самого початку погодитися з тим, що Рабірій – вбивця, та наполягати на тому, що саме вбивство було погоджене Сенатом.

– Цицероне! Я безліч разів чув, що ти ще той хитрюга, та зараз мені здається, в тобі говорить упертість! – промовив Гортензій, у відчаї розводячи руками.

– А я боюся, що ти забагато часу проводиш у себе на Неаполітанській затоці, спілкуючись з рибками. Ти й гадки не маєш про те, які події розгортаються в місті.

Оскільки вони так і не змогли дійти згоди, було домовлено, що першим виступає Гортензій, а слідом говоритиме Цицерон. І кожен зможе обрати свою лінію захисту. Добре, думав я, що Рабірій вже нічого не тямить – і не розуміє, що відбувається, інакше ним опанував би цілковитий відчай – насамперед тому, що Рим очікував на суд над ним, наче на виставу циркачів. Встановлений на Марсовому полі хрест був завішаний плакатами з закликами до правосуддя, вимогами хліба та видовищ. Лабіній десь дістав бюст Сатурнія, прикрасив гірляндою з лаврового листя та поставив на рострах. Свою роль відіграло й те, що Рабірія вважали злим скнарою, і навіть його названий син був лихварем. Цицерон не мав сумніву в тому, що вирок буде обвинувальним – і хотів бодай зберегти Рабірію життя. Для цього він виніс на розгляд Сенату проєкт термінового рішення, за яким замість розп’яття за perduellio встановлювалося покарання у вигляді заслання. Завдяки тому, що проєкт підтримав Гібрида, він зі скрипом пройшов, хоча Цезар і трибуни й чинили лютий спротив. Ввечері того ж дня Метелл Целер з групою рабів вийшов за міські мури, розібрав хрест і спалив його.

Ось такою була ситуація станом на ранок судного дня. Коли Цицерон востаннє проговорював свою промову та одягався до виходу, до нього в кабінет завітав Квінт і почав благати брата відмовитися від захисту. Він доводив, що Цицерон і так вже зробив усе, що міг, а визнання Рабірія винним завдасть шкоди репутації Цицерона. Окрім того, зустріч за межами міста з популярами могла бути фізично небезпечною. Я бачив, що аргументи Квінта змусили Цицерона замислитися. Та я любив його ще й за те, що, попри всі свої вади, він був наділений найціннішою формою хоробрості – хоробрістю людини, яка мислить. Адже героєм, в принципі, може стати будь-який дурень, який своє життя має за ніщо. А оцінити всі ризики, хай навіть завагатися на початку, та потім зібратися з духом та відкинути сумніви – от це, як на мене, і є найбільш гідна поваги відвага, яку Цицерон і проявив того дня.

Коли ми вийшли на Марсове поле, Лабіній вже був там і, разом зі своєю декорацією – бюстом Сатурнія, – вивищувався на помості над полем. Це був амбітний солдат, земляк Помпея – обоє були родом з Піценіума, – і він намагався наслідувати свого кумира в усьому. Його одяг, франтівська хода і навіть зачіска – укладене назад волосся, – все було, як у Помпея. Коли трибун побачив, що з’явився зі своїми лікторами Цицерон, він засунув пальці до рота та видав гучний, пронизливий посвист, підхоплений натовпом, що нараховував близько десяти тисяч осіб. Цей загрозливий галас підсилився ще більше, коли на Марсовому полі побачили Гортензія, який за руку вів Рабірія. Старий не стільки злякався, скільки був щиро здивований тим, скільки людей зібралися, штовхалися один одним, аби продертися поближче, подивитися на нього. Я крокував слідом за Цицероном, намагаючись не відстати, поки мене штурхали й пихали. В якийсь момент я помітив шеренгу легіонерів у касках, що поблискували на сонці, та зі щитами. За ними на почесних місцях розташувалися Квінт Метелл, завойовник Криту, та Ліциній Лукулл, попередник Помпея на посту головнокомандувача Східних легіонів. Цицерон скривився, коли побачив їх разом – адже обом він пообіцяв триумф під час передвиборчої кампанії, та для жодного досі нічого не зробив.

– Мабуть, криза таки настала, – прошепотів мені Цицерон, – якщо вже Лукулл залишив свій палац на узбережжі Неаполітанської затоки та приєднався до простого натовпу.

Він поліз по сходах на поміст у супроводі Гортензія і, зрештою Рабірія, якому до того важко було залізати по сходах, що довелося затягнути його за руки. Коли всі троє залізли та випрямилися, було видно, що одяг усіх блищить від плювків. Особливо приголомшений був Гортензій, оскільки, вочевидь, не мав жодного уявлення, наскільки непопулярний був цієї зими Сенат серед простого народу. Пролунав звук труби, і на протилежному березі Тибру, над Янікулом, здійнявся червоний стяг – це означало, що місту нічого не загрожує, і можна розпочинати суд.