Роберт Харріс - Lustrum

Закон Рулла, справа Рабірія, загроза з боку Катіліни – не забувайте, що Цицерону доводилося займатися цим усім одночасно, та ще й під час виконання буденних обов’язків консула. На мій погляд, історики часто забувають про цей аспект політики. Проблеми не стоять в черзі біля кабінету державного діяча, очікуючи на своє вирішення одна за одною, як, глава за главою, переконують нас письменники в своїх книгах. Натомість, вони, проблеми, з’являються всі гуртом, та всі вимагають негайного вирішення. Наприклад, Гортензій з’явився у нас вдома для обговорення тактики захисту Рабірія всього-на-всього за три години після того, як в Сенаті захлопали виступ Цицерона щодо закону Рулла. І це нагромадження проблем теж мало свої наслідки: саме через зайнятість Цицерона справу Рабірія під свій контроль повністю взяв Гортензій, який майже не мав інших справ. Він розсівся в кабінеті Цицерона і, на вигляд, дуже задоволений собою, заявив, що справу Рабірія вирішено.

– Вирішено? – перепитав Цицерон. – Це як?

Гортензій посміхнувся та розказав, що заплатив групі писарів і доручив їм зібрати інформацію про те вбивство, в якому звинувачують Рабірія – і вони знайшли цікаву інформацію про те, що такий собі бандит Сцева, раб сенатора Кротона, одразу після вбивства Сатурнія отримав свободу. Писарі продовжили свої пошуки та з’ясували, що в документах про звільнення раба Сцеви значилося, що саме він завдав Сатурнію «смертельного удару» – і за цей «патріотичний вчинок» Сенат дарував йому свободу. І Сцева, і Кротон давно вже померли, та Катулл – коли його пам’ять злегка «освіжили» – повідомив, що чудово пам’ятає цей епізод. Він дав письмове свідчення під присягою про те, що, коли Сатурній впав непритомний, Сцева спустився з даху на підлогу та добив того ножем.

– А це, – завершив Гортензій, передаючи документ Цицерону, – я думаю, ти погодишся зі мною, вщент руйнує всі звинувачення Лабінія. Якщо нам трохи пощастить, то незабаром ми завершимо цю не найприємнішу справу, – Гортензій відкинувся в кріслі та подивився навкруги з виглядом цілковитого задоволення собою. – Тільки не кажи, що ти не згоден зі мною, – додав він, коли побачив лукаву посмішку Цицерона.

– Теоретично, ти, безперечно, маєш рацію. Та я не впевнений, що це допоможе нам у цьому суді.

– Та звісно ж допоможе! Лабіній не має, в чому звинувачувати Рабірія. І навіть Цезарю доведеться з цим погодитися. Серйозно, Цицерон, – посміхаючись, промовив адвокат, злегка поворушивши наманікюреним пальцем, – мені здається, що ти мені заздриш.

Та Цицерона не полишали сумніви.

– Подивимось, – сказав він мені після того, як зустріч добігла кінця. – Та мені здається, що Гортензій і близько не має уяви про те, що за сили проти нас виступають. Він досі вважає Цезаря молодим амбітним сенатором, який прагне здобути популярність. Старий досі не замислювався про те, яка безодня там криється.

І, звісно ж, того ж дня, коли Гортензій представив свої докази суду, Цезар разом з другим суддею – своїм старшим кузеном – навіть не заслухавши свідків визнали Рабірія винним та засудили його до розп’яття на хресті. Зі швидкістю пожежі ця новина пронеслася вузенькими вуличками Риму – та вже наступного ранку до кабінету Цицерона ввійшов уже зовсім інший Гортензій.

– Це не людина, це – чудовисько! Цілковита, закінчена скотина!

– А як зреагував наш бідолашний підзахисний?

– Він ще нічого не знає. З милосердя я вирішив йому нічого не казати.

– І що ж ми тепер робитимемо?

– А в нас нема вибору. Подаємо апеляцію.

Гортензій подав міському претору Лентулу Сурі всі необхідні для апеляції документи, а той, в свою чергу, передав справу на розгляд зібрання мешканців Риму. Зібрання мало відбутися наступного тижня на Марсовому полі. Для сторони обвинувачення ситуація була ідеальною: апеляцію розглядатиме не суд у складі досвідчених юристів, а величезний і некерований натовп містян, які нічого не тямлять в юриспруденції. Для того, аби вони всі мали змогу проголосувати, доведеться всі слухання провести за один єдиний день. І – можна подумати, цього було недостатньо – Лабіній, керуючись правами, які він мав як трибун, оголосив, що промова захисника не може тривати довше, ніж пів години. Коли Цицерон почув про це обмеження, він зауважив:

– Гортензій довше горло прочищатиме перед виступом.

З наближенням дня голосування він дедалі частіше сварився зі своїм колегою. Гортензій сприймав цей процес, як звичайну кримінальну справу. Він заявив, що головна мета його промови – довести, що саме Сцева був дійсним убивцею Сатурнія. Цицерон не погоджувався з цим, розглядаючи суд як політичне дійство.