Роберт Харріс - Lustrum

– Нехай люди утримуються від суперечок та ворожнечі один з одним, – сказав Цицерон, і здавалося, що ці традиційні слова набули сьогодні нового значення.

На момент завершення церемонії на небі з’явився величезний місяць, схожий на блакитне сонце. Все навколо було залите його мертвим сяйвом. Воно освітлювало й дорогу, коли ми почали спускатися. Під час цього спуску сталися дві події, про які всі говоритимуть ще довгі місяці. По-перше, несподівано й незрозуміло чому, місяць зникнув з небосхилу, ніби його занурили в чорний ставок, – і наша процесія, яка до цього рухалася в його світлі, мусила зупинитися та чекати, допоки будуть запалені смолоскипи. Насправді ця зупинка тривала недовго, але дивно – наскільки зупинка на зимовій гірській дорозі здатна вплинути на людську уяву, особливо в оточенні підвішених фігурок людей. Пролунали панічні голоси, особливо коли всі звернули увагу, ще решта зірок і сузір’їв продовжують яскраво світити на небі. Як і всі, я підняв очі до неба – і цієї ж миті ми помітили, як падає зірка, схожа на палаючий спис, що пролетів прямо на захід – в напрямку Риму, де вона згасла й зникла. Здивовані викрики поступилися місцем галасу обговорення – всі почали міркувати з приводу того, що б це могло означати.

Цицерон мовчав, очікуючи, коли поновиться рух. Пізніше, коли ми повернулися до Тускулума, я спитав його, що він про все це думає.

– Нічого, – відповів консул, відігріваючись біля вогнища. – Чого мені про це думати? Місяць зник за хмарою, а зірка перетнула небосхил. Що тут ще можна сказати?

Наступного ранку надійшла звістка від Квінта, який лишився в Римі, аби слідкував за всім, що відбувається в місті. Хазяїн прочитав листа, а потім передав його мені. В ньому значилося, що на Марсовому полі встановили величезний дерев’яний хрест, і плебс залишав місто, аби подивитися на нього. Лабіній прямо говорить, що цей хрест призначений Рабірію, і що наприкінці місяця старого на ньому розіпнуть. Треба повертатися якомога швидше.

– Одне можна сказати про Цезаря, – сказав Цицерон. – Він не гає час дарма. Суд під його головуванням ще навіть не заслухав свідків, а він не припиняє на мене тиснути. Гонець досі тут?

– Так.

– Напиши Квінту, що ми повернемося вночі. І ще одного листа – Гортензію. Напиши, що я був радий приймати його в себе декілька днів тому, що я все обдумав і з задоволенням захищатиму разом з ним Гая Рабірія… – Він кивнув у відповідь якимось своїм думкам. – Якщо Цезар прагне війни, він її отримає.

Коли я підійшов до дверей, хазяїн гукнув мене:

– Надішли раба знайти Гібриду, нехай запросить його повернутися до Риму в моїй повозці, аби ми могли обговорити наші домовленості. Мені необхідно дістати їхнє письмове підтвердження до того, як до Гібриди дістанеться Цезар та переконає змінити думку.

Так, за деякий час я опинився в екіпажі, сидячи поруч з одним консулом та навпроти іншого. Поки ми трусилися в повозці по via Latina [5] via Latina – Латинська дорога, одна з найдавніших римських доріг. , я намагався записати пункти їхньої угоди. Попереду скакав ескорт лікторів. Гібрида дістав невелику флягу з вином і регулярно до неї прикладався, щоразу тремтячою рукою протягуючи її Цицерону, який завжди відмовлявся. Ніколи мені не вдавалося спостерігати за Гібридою з такої близької відстані. Його колись шляхетний ніс був червоним та розплющеним – консул казав всім, що це сталося в бою, та всі знали, що бій цей стався в таверні. Щоки його були багряними, і від нього так несло алкоголем, що я побоювався, як би не сп’яніти, просто вдихаючи одне з ним повітря. Бідолашна Македоніє, подумав я, то ось хто тобою керуватиме за рік! Цицерон запропонував просто помінятися провінціями – це дозволяло уникнути голосування в Сенаті («Як забажаєш, – сказав Гібрида, – це ж ти в нас юрист»). В обмін на Македонію Гібрида погодився виступити проти закону популярів та стати на захист Рабірія. Він також погодився виплачувати Цицерону чверть від своїх доходів. Зі свого боку Цицерон пообіцяв, що зробить все можливе, аби строк Гібриди на посаді губернатора був продовжений на два чи три роки, а також виступити захисником, якщо Гібриду намагатимуться притягнути до відповідальності за корупцію. Щодо останнього пункту Цицерон вагався, оскільки, знаючи Гібриду, усвідомлював, що вірогідність такого звинувачення вкрай висока, та, зрештою, поміркувавши, погодився – і я записав і цей пункт.

Після того, як їхні торги добігли кінця, Гібрида знов дістав свою флягу – і цього разу й Цицерон погодився зробити ковток. За виразом його обличчя я зрозумів, що вино не було розбавленим, і йому не сподобалося, та він зробив вигляд, що воно йому до душі – а потім обоє консулів відкинулися на спинках, задоволені, вочевидь, тим, що зробили.