Роберт Харріс - Lustrum

Я кинув оком через прохід – туди, де сидів Квінт. Він мав такий вигляд, ніби проковтнув осу. Македонія – це уособлення багатства та розкоші, звільнення від необхідності до скону виступати в судах – все це зникло вмить, наче сон.

– На тілі нашої Республіки – безліч невидимих ран, – заявив Цицерон тим урочистим голосом, яким завжди послуговувався під час своїх виступів. – Негідники вдаються до різного роду небезпечних заколотів. Але натомість нам не загрожує жодна зовнішня небезпека. Нам не треба боятися ніякого царя, племені чи нації. Зло – воно в наших стінах. Це внутрішнє зло, зло домашнє. І кожен з нас зобов’язаний боротися з ним з усієї сили. Якщо ви пообіцяєте мені свою підтримку в боротьбі за гідність нашої держави – я втілю в життя найбільшу мрію нашої Республіки – аби завойована предками гідність після довгих років відсутності знов повернулася в наше життя та в нашу політику.

Сказавши це, він сів.

Так, це був видатний виступ – він був побудований відповідно до першого закону риторики, який сформулював Цицерон – кожен виступ має містити бодай один сюрприз. Але шок ще не минув. За традицією, після завершення свого виступу перший консул надавав слово своєму колезі, аби той висловився.

Ще не затихли аплодисменти більшості та свист прибічників Цезаря та Катіліни, а Цицерон знов вигукнув:

– Слово перед Сенатом має Антоній Гібрида!

Гібрида, який сидів на передній лаві біля Цицерона, з острахом подивився на Цезаря та встав.

– Цей закон, який запропонував Рулл, з огляду на те, що я встиг прочитати, це, з точки зору Республіки, річ не дуже добра, – декілька разів він мовчки відкрив та закрив рота. – Тому я проти нього, – він завершив та різко сів.

На мить в Сенаті запанувала тиша, а потім вибухнув заглушливий галас. В ньому лунали знущання, гнів, радість, шок. Було очевидним те, що Цицерон щойно здобув видатну політичну перемогу – адже всі були впевнені, що Гібрида стане на бік його супротивників-популярів. А він натомість зайняв повністю протилежну позицію – і мотивація його була очевидною: якщо Цицерон відмовився від Македонії, значить, вона належатиме йому, Гібриді. Сенатори з фракції патриціїв, які сиділи за його спиною, нахилялися до другого консула, плескали його по спині, висловлюючи сповнені сарказму слова захоплення. Він намагався вислизнути від цих уїдливих привітань і кидав нервові погляди туди, де сиділи його колишні друзі. Здавалося, Катіліна приголомшений – ніби побачив, як Гібрида на його очах перетворюється на кам’яну статую. А Цезар, поки тривало все це божевілля, сидів, відкинувшись на спинку, склавши на грудях руки, і дивився у стелю, зрідка посміхаючись.

Завершення засідання стало повною протилежністю його початку. Цицерон пройшовся по списку преторів, а потім почав по черзі питати в колишніх консулів їхню думку щодо запропонованого закону. Їхні думки цілком визначалися тим, до якої фракції вони належали. Цицерон навіть не запитував думки Цезаря: він був ще занадто молодим, не здобув ще жодного імперію. Єдиним, чий виступ пролунав загрозливо, був Катіліна.

– Ти назвався народним консулом, – звернувся він до Цицерона, коли дійшла його черга. – Подивимось, що про це скаже народ.

Але в той день переможцем був новий консул – і коли день добіг кінця та Цицерон оголосив про перерву в засіданнях до завершення Латинських святкувань, патриції вивели його з храму та провели додому так, ніби він був не «новою людиною», яку вони зневажають – а одним з них, з патриціїв.

Цицерон повернувся додому в чудовому гуморі. Нема для політика більшої радості, ніж можливість застати супротивника зненацька. Всюди тільки й було розмов, що про те, як Гібрида перебіг до іншого табору. Натомість, розлюченим був Квінт – і коли останні відвідувачі нарешті залишили будинок Цицерона, він накинувся на свого брата з такою люттю, на яку я й не думав, що він здатний. Ситуація була ще менш приємною через те, що присутніми були Аттік та Теренція.

– Чому ти не порадився з жодним із нас, перш ніж відмовитися від провінції?

– А навіщо? Важливий результат. Ти ж сидів навпроти них. Як думаєш, хто почувався гірше – Цезар чи Красс?

Але Квінт не дозволив брату увести розмову в інший бік.

– Коли ти це вирішив?

– Чесно кажучи, я про це думав відтоді, як мені дісталася Македонія.

Почувши цю відповідь, Квінт у відчаї розвів руками.

– Ти хочеш сказати, що, коли вчора ввечері ми про це говорили, ти вже все для себе вирішив?