Роберт Харріс - Lustrum

– Помпей захищає зовнішні рубежі нашої Республіки, а ми маємо виконувати свій обов’язок тут, у Римі, – продовжував Цицерон. – Ми маємо стояти на сторожі її гідності, мудро скеровувати її рух до досягнення найвищої гармонії, – на мить він зупинився. – Вам усім відомо, що сьогодні, ще до світанку, на Форумі оприлюднили запропонований трибуном Сервілієм Руллом закон, на який ми так довго чекали. Щойно я почув про це, я надіслав декількох переписувачів, аби вони принесли мені його копію, – Цицерон протягнув руку, і я передав йому три воскові таблички. Моя рука тремтіла, а от у нього, здавалося, замість нервів були канати. – Ось він, цей закон, і, будьте впевнені, я дослідив його настільки ретельно, наскільки міг з урахуванням обставин цього дня. І я дійшов твердого переконання…

Він замовкнув і уважно оглянув присутніх – і Цезаря, який сидів на другій лаві та споглядав консула, не виражаючи будь-яких почуттів, і Катулла та інших колишніх консулів з числа патриціїв, які сиділи на лаві навпроти.

– …що закон цей – ні що інше, як меч, який нам пропонують вструмити в саме серце нашої Республіки!

Вмить його слова спричинили вибух емоцій: гнівні викрики та жести заперечення від популярів та низький схвальний галас з боку патриціїв.

– Меч, – повторив Цицерон. – З довгим лезом, – він відкрив першу табличку. – Глава перша, сторінка перша, рядок перший. Обрання комісії з десяти осіб…

Промовивши ці слова, він переступив через всю демагогію та сентименти – і приступив одразу до змісту дискусії – а він, цей зміст, стосувався, як завжди, того, кому належатиме влада.

– Хто подає кандидатів на посади членів комісії? – спитав він. – Рулл. Хто визначає тих, хто їх відбиратиме? Рулл. Хто збирає асамблею для виборів? Рулл.

Сенатори з фракції патриціїв підхопили дух його промови та почали викрикувати ім’я бідолашного трибуна після кожного питання, яке ставив Цицерон.

– Хто оголошує про результати?

– Рулл! – вибухнув натовп під дахом храму.

– Хто – той єдиний, кому місце в комісії гарантоване?

– Рулл!

– Хто написав цей закон?

– Рулл!

І Сенат у захваті від власної дотепності зайшовся сміхом, в той час як бідолашний Рулл зашарівся та крутив головою в усі боки, ніби когось шукав. Десь півгодини Цицерон продовжував у тому ж дусі, постатейно розбирав закон, цитував та висміював його з такою завзятою люттю, що сенатори на лаві біля Цезаря, а також на лаві трибунів ставали дедалі більш похмурими.

Неможливо було уявити собі, що Цицерон мав лише годину, аби до цього підготуватися. Він виставив цей закон атакою на Помпея – бо той не міг брати участь у виборах in absentia , а також як спробу відновлення монархії – де нові царі маскуються за ширмою членів комісії. Він вільно цитував закон:

– Десять членів комісії отримають право розміщати колоністів в будь-яких містах та районах на власний розсуд – та передавати їм землі за власним вибором, – промовлений Цицероном, цей грубий текст лунав, наче заклик до тиранії. – А що далі? Які там з’являться поселення? Як все це буде працювати? Рулл каже: «В цих місцях будуть створені колонії». Але де саме? І хто там житиме? Невже ти, Рулл, справді думаєш, що ми віддамо в твої руки – і в руки тих, хто все це придумав, – Цицерон показав на Цезаря та Красса, – всю Італію, беззахисну, аби ви розташували повсюди свої військові гарнізони, окупували її своїми колоніями та керували нею, закутою в кайданки?

З боку патриціїв пролунали викрики «ні!», «ніколи!». Цицерон витягнув вперед руку та відвів від неї очі, зобразивши класичний жест заперечення.

– Я буду завжди безжалісно боротися проти такого. І доки я консул, я не дозволю нікому втілювати в життя спрямовані проти Республіки плани, які вони так давно плекають. Я твердо вирішив провести рік свого консульства в тій манері, яка єдина дозволить мені зберегти гідність та свободу. Я ніколи не використаю цю свою посаду для отримання провінцій, почестей чи якихось інших переваг, які не схвалить римський народ.

Він замовкнув, підсилюючи враження від цих слів. Схиливши голову, я записував кожне слово – та коли почув таке, то вмить глянув на нього. «Я ніколи не використаю цю посаду для отримання провінцій» – він справді так сказав? Я не міг повірити, що почув таке. Коли сенатори усвідомили сенс сказаного, то почали перешіптуватися.

– Так, – сказав Цицерон. – Сьогодні, першого січня ваш консул в залі Сенату оголошує, що, якщо республіка лишатиметься такою, як вона є, і якщо не виникне якоїсь нездоланної причини – він ніколи не стане губернатором провінції.