Роберт Харріс - Lustrum

Та Цицерон ніби як не чув його. Він непорушно сидів у кріслі та дивився удалечінь, не відводячи погляду. Проходячи повз нього, Целер поклав йому руку на плече.

– Мій двоюрідний брат Квінт Метелл просив передати тобі привіт та ненав’язливо нагадати, що він все ще очікує за міськими мурами на свій тріумф, який ти обіцяв йому в обмін на голоси. Так само, як і Ліциній Лукулл. Не забувай, що за ними – сотні ветеранів, яких вони легко можуть зібрати. Якщо дійсно спалахне громадянська війна – а до цього все і йде – то вони саме ті, хто зможе увійти в місто та навести тут лад.

– Дякую тобі, Целер. Введення солдат в Рим – от вже точно саме те, що необхідно зробити, аби уникнути громадянської війни.

Це мало пролунати як саркастичне зауваження, та сарказм відскакує від сьогоденних Целерів, наче дитяча стріла від металевого щита. Авгур пішов з даху без почуття ображеної гідності. Я спитав Цицерона, чим можу допомогти.

– Напиши мені нову промову, – похмуро відповів новий консул. – І залиш мене одного.

Я зробив так, як він наказав, і спустився до низу, намагаючись не думати про ту задачу, що стояла тепер перед ним: без підготовки виступити перед шістьма сотнями сенаторів з приводу закону, який він щойно побачив, при цьому знаючи наперед, що хай би що він не сказав – це спричинить невдоволення того чи іншого угрупування в Сенаті. Цього було достатньо, аби в мене почався розлад травлення.

Будинок швидко заповнювався не лише клієнтурою Цицерона, але й тими, хто просто заходив з вулиці, аби звернутися до нього зі словами привітання. Цицерон наказав, аби на інавгурації не економили, а коли Теренція починала висловлювати занепокоєння тим, скільки все це коштує, він їй відповідав: «Заплатить Македонія». Тому кожен, хто заходив до будинку, отримував у подарунок декілька інжирів та мед. Аттік, який був провідником вершників, привів з собою великий загін людей свого стану, які підтримували Цицерона – їм усім, а також і найближчим прибічникам Цицерона в Сенаті, на чолі яких стояв Квінт, запропонували в таблініумі гаряче вино. Сервія серед них не було. Мені вдалося повідомити і Квінта, і Аттіка, що закон популярів уже оприлюднений – і що він дуже поганий.

Тим часом найняті флейтисти теж користувалися гостинністю Цицерона – так само, як барабанщики, танцюристи, представники міських дільниць та голови триб. Тут були присутні й офіційні особи, чия поява пояснювалася вступом саме на цю, консульську посаду, – це були писарі, особи, відповідальні за тлумачення знамень, переписувачі, судові чиновники та дванадцять лікторів, яких виділив Сенат для охорони консула. Не вистачало лише того, хто в цьому спектаклі мав відігравати головну роль, – і мені дедалі важче було пояснювати його відсутність, адже до цього часу вже всі встигли дізнатися про закон, та всім кортіло довідатись, що Цицерон збирається робити. Я лише відповідав, що хазяїн все ще з авгуром і скоро спуститься. Теренція, закута в свої нові коштовності, прошипіла мені, що я маю брати ситуацію в свої руки, поки будинок остаточно не розтащили. Я взяв на себе сміливість надіслати двох рабів на дах – забрати курульне крісло, і наказав їм пояснити Цицерону, що символ його влади нестимуть на чолі процесії, – це пояснення цілком відповідало дійсності.

Це відіграло свою роль – і незабаром Цицерон спустився, і я з полегшенням помітив, що свою заячу шапку він зняв. Його поява супроводжувалася пронизливими криками натовпу – багато хто в ньому вже був веселий від нагрітого вина. Консул передав мені таблички з переписаним законом та прошепотів, аби їх я прихопив із собою. Потім він сів у крісло, зробив жест привітання та попросив усіх представників казначейства підняти догори руку. Таких виявилося близько двадцяти осіб. Неймовірно – але на той час це були майже всі, хто з центру керував Римською імперією.

– Громадяни, – сказав Цицерон, поклавши мені на плече руку. – Це Тірон, він служить моїм секретарем з тих часів, коли я навіть не був сенатором. Його розпорядження сприймайте як мої власні. Будь-яке питання, яке ви хотіли б обговорити зі мною, можете обговорювати з ним. Я віддаю перевагу письмовим звітам перед усними. Прокидаюся я рано, а лягаю пізно. Я не стерплю хабарів чи корупції в будь-якому вигляді, а також і пліток. Якщо ви припустилися помилки, не бійтеся мені про це сказати, та робіть це швидко. Затямте це – і ми не матимемо проблем. А тепер – до роботи!

Після цієї короткої промови, яка змусила мене зашарітися, лікторам вручили нові різки, а також мішечки з грошима. Після цього з даху спустили його курульне крісло та показали його натовпу. Це спричинило захват та аплодисменти – і це не дивно, крісло було вирізане з нумідійської слонової кістки та коштувало більше ста тисяч сестерціїв (заплатить Македонія!). Потім всі ще потроху випили – навіть маленький Марк зробив ковток з кістяного кубку, заграли флейти, і ми вийшли з будинку, розпочинаючи нашу довгу процесію через місто.