Роберт Харріс - Lustrum

– Тоді ти будеш живий консул, а не мертвий, – відповів Квінт. – Тому що якщо ти виступиш на боці патриціїв, то повір мені, от тоді над тобою повисне справжня небезпека. Адже навіть в Сенаті не буде єдності – Гібрида про це подбає. Там, на сенатських лавах, є купа людей, які тільки й чекають на твоє повалення. І перший з них – Катіліна.

– У мене є ідея, – сказав молодий Руф. – Чому б нам не вивезти Рабірія з міста та не сховати десь, допоки все не заспокоїться?

– А нам це вдасться? – спитав Цицерон. Потім він обдумав цю пропозицію та похитав головою. – Я вражений твоєю сміливістю, Руф, та нічого з цього не вийде. Навіть якщо ми не віддамо Цезарю Рабірія, він легко зможе вчинити те саме з кимось іншим – з Катуллом чи, наприклад, Ізауриком. Уявляєш собі, які будуть наслідки?

Весь цей час Сервій уважно вивчав судову повістку. Бачив він не дуже добре, і тому тримав документ так близько до канделябра, що я злякався, як би папірус не зайнявся.

– Perduellio , – пробуркотів він. – Дивний збіг. Цього місяця я хотів запропонувати Сенату скасувати закон про perduellio . Я навіть дослідив всі випадки з практики його застосування. Вони й досі лежать у мене вдома.

– То, може, саме там Цезар цю ідею й підхопив? – зауважив Квінт. – Ти колись це з ним обговорював?

– Звісно ж, ні, – Сервій все ще водив носом по документу. – Я ніколи з ним не спілкуюся. Він – цілковитий негідник, – він підняв очі та помітив, що на нього пильно дивиться Цицерон. – Що таке?

– Мені здається, я знаю, як Цезар дізнався про perduellio .

– Як?

– Сьогодні в Цезаря була твоя дружина, – сказав Цицерон після деяких коливань.

– Не кажи дурниць. Чого б це Постумія навідувалася до Цезаря? Вона його майже не знає. Сьогодні вона цілий день була в сестри.

– Я її там бачив. І Тірон теж.

– Ну що ж, може й так. Впевнений, цьому має бути просте пояснення.

Сервій зробив вигляд, що далі читає документ. Трохи згодом він промовив низьким та ображеним голосом:

– А я все ніяк не розумів, чому ти вирішив не обговорювати пропозицію Цезаря за столом. Тепер мені зрозуміло. Ти не хотів про це говорити відкрито в присутності моєї дружини, на випадок, якщо вона опиниться у нього в ліжку та все йому розкаже!

Був дуже неприємний момент. Квінт і Аттік опустили очі, і навіть Руф замовкнув.

– Сервій, Сервій, мій старий друже, – промовив Цицерон, обіймаючи його за плечі. – Я дуже хочу бачити саме тебе своїм наступником на посаді консула. Я цілковито тобі довіряю, не сумнівайся в цьому.

– Але ти образив честь моєї дружини – і тим самим наніс образу й мені. То навіщо мені твоя довіра? – він скинув обійми Цицерона та з гідністю залишив кімнату.

– Сервій! – покликав його Аттік, який не переносив таких сцен. Але бідолашний уже вийшов, а коли Аттік спробував піти за ним, Цицерон тихо сказав:

– Залиш його, Аттік. Він має поговорити зі своєю дружиною, а не з нами.

Повисла довга пауза, під час якої я намагався почути крики з таблініуму, та за дверима чути було лише шум прибирання.

– То ось чому Цезар завжди на крок попереду своїх ворогів… У нього шпигуни в усіх ваших ліжках, – несподівано розсміявся Руф.

– Стули пельку, – перервав його Квінт.

– Будь проклятий цей Цезар! – закричав раптом Цицерон. – Нічого нема поганого в амбіціях. Я сам – амбітний. Та його жага влади – це щось неймовірне. Дивишся йому в очі, і здається, що дивишся в чорну морську безодню під час шторму, – він сів у крісло та почав пальцями постукувати по підлокітнику. – Я не маю вибору. Та якщо я пристану на його умови, то зможу виграти якийсь час. Вони ж працюють над своїм клятим законом вже декілька місяців.

– А що поганого в тому, аби нічийну землю роздати бідним? – спитав Руф, який, як і багато хто з молоді з симпатією ставився до популярів. – Ти ж ходиш вулицями, бачиш – люди справді голодують.

– Згоден, – відповів Цицерон. – Але їм потрібна їжа, а не земля. Щоб обробляти землю, треба мати знання та тяжко працювати без упину. Хотів би я побачити, як ті бандити, яких я бачив біля цезаревого будинку, оброблятимуть землю зранку до ночі. Якщо наша їжа залежатиме від їхньої праці, за рік ми помремо з голоду.

– Та Цезар, щонайменше, про них думає.

– Думає про них? Цезар не думає ні про кого, окрім самого себе. Ти що, справді віриш у те, що Красс, найбагатша людина Риму, турбується про бідноту? Вони хочуть влаштувати благодійну роздачу земель – при чому це їм не коштуватиме нічого – для того, аби створити собі армію прихильників, які забезпечуватимуть їм довічну владу. Красс давно вже дивиться в бік Єгипту. Лише богам відомо, чого хоче Цезар, – не здивуюся, якщо йому потрібен увесь світ. Турбуються вони!.. Правда, Руф, інколи ти говориш як молодий дурень. Невже, приїхавши до Риму, ти не навчився нічому, окрім того, як грати в азартні ігри та вештатися по домах розпусти?