Роберт Харріс - Lustrum

В будь-якому випадку, я не з’являвся перед очима Цицерона аж до пізнього вечора. Коли, як мені здавалося, вечеря вже мала добігати кінця, я підійшов до дверей і став так, аби Цицерон мене побачив. Кімната була невеликою, але затишною, вона була прикрашена свіжими фресками, які були покликані справляти враження, ніби присутні знаходяться в саду Цицерона в Тускулумі. За столом сиділи дев’ять осіб, по три на кожній ложі – ідеальна цифра. Постумія була там – як це й передбачав Цицерон. Вона була одягнена в білу сукню з вільним коміром, і мала цілком безтурботний вигляд, ніби те, що раніше сталося в будинку Цезаря, її не стосувалося. Поруч з нею розташувався її чоловік Сервій, один з найдавніших друзів Цицерона та найвидатніший юрист Риму – що було, без сумніву, великим досягненням в місті, яке було сповнене правознавцями. Заняття юриспруденцією нагадує занурення в крижану воду – спочатку додає бадьорості, та варто погарячкувати – і ти весь зморщуєшся. З роками Сервій подався і став аж надто обережним, в той час як Постумія лишалася красунею. Він мав підтримку в Сенаті й так само, як і вона, був дуже амбітним. Влітку він сам хотів баллотуватися в консули, і Цицерон обіцяв надати йому свою підтримку.

Була лише одна людина, яка з Цицероном дружила довше, ніж Сервій, – це був Аттік. Він розлігся поруч зі своєю сестрою Помпонією, яка була в шлюбі – нещасливому – з молодшим братом Цицерона, Квінтом. Бідолашний Квінт – здавалося, що він, як завжди, шукає забуття в вині. Ще одним гостем за цим столом був Марк Целій Руф – учень Цицерона, який розважав присутніх нескінченним потоком жартів та пліток. Сам Цицерон сів між Теренцією та своєю дочкою Туллією, яку він обожнював. Він так безтурботно сміявся над жартами Руфа, що неможливо було й припустити, що в нього в житті є якісь проблеми. Та це була одна з властивостей успішного політика – тримати в голові купу речей та вміти перемикатися з однієї на іншу, коли постає така необхідність. Без цього життя політика стало б нестерпним.

В якийсь момент Цицерон подивився на мене та кивнув.

– Друзі мої, – сказав Цицерон достатньо гучно, аби його почули крізь галас застільної бесіди. – Вже пізно, і Тірон прийшов нагадати, що я маю завершити свою інавгураційну промову. Іноді мені здається, що це він має бути консулом, а я – всього-на-всього його слугою.

Всі розсміялися, і я відчув на собі погляди присутніх.

– Пані, – продовжив хазяїн, – з вашого дозволу я заберу ваших чоловіків на декілька хвилин.

Він витер серветкою кутки рота, кинув серветку на стіл, встав та подав руку Теренції. Посміхаючись, вона взяла його руку – і посмішка її була чарівнішою від того, як рідко з’являлася. Теренція мала такий вигляд, ніби вона – крихка зимова квітка, що несподівано розквітла в променях слави Цицерона. Вона забула свою звичну бережливість та одягнулася так, як це пасувало дружині консула та майбутнього губернатора Македонії. Її нова сукня була розшита перлинами, і на ній повсюди поблискували інші щойно придбані коштовності. Ними були прикрашені й її невеликі груди, зап’ястя, пальці та темні локони. Гості вийшли, і жінки попрямували до таблініуму, а чоловіки – до кабінету Цицерона. Хазяїн наказав мені зачинити двері – і з його обличчя пішла задоволена усмішка.

– Що сталося, брате? – спитав Квінт, який і досі тримав у руках келих з вином. – Ти маєш такий вигляд, ніби з’їв несвіжу устрицю.

– Я не хотів би псувати вам такий чудовий вечір, та в мене виникла проблема, – Цицерон похмуро дістав повістку Рабірію та розказав про сенатську делегацію та про свій візит до Цезаря, а потім наказав мені: Прочитай, що сказав мені цей пройдисвіт.

Я зробив те, що було мені наказано, і коли дійшов останньої частини Цезаревої пропозиції, то помітив, як всі четверо переглянулися.

– Ну що ж, – сказав Аттік. – Якщо ти відвернешся від Катулла та його друзів після всіх тих обіцянок, які ти дав їм перед виборами, то, може, тобі й справді знадобиться його захист. Вони ніколи тобі такого не пробачать.

– А якщо я дотримаюся даного слова та виступлю проти закону популярів, то вони визнають Рабірія винним – і мені доведеться захищати його на Марсовому полі.

– А цього не можна допустити за будь-яку ціну, – промовив Квінт. – Цезар має рацію. Ти точно програєш. Ти маєш у будь-який спосіб передати його захист Гортензію.

– Але ж це неможливо. Я як голова Сенату не можу зберігати нейтралітет, коли розпинають сенатора. Що ж я тоді за консул?