1 ...6 7 8 10 11 12 ...40 Трохи згодом я помітив, що за нами спостерігають. Через двері за нами уважно дивилася дівчинка років десяти, вочевидь, дочка Цезаря. Я їй посміхнувся, і вона одразу втекла. За декілька хвилин з тієї ж кімнати з’явилася мати Цезаря Аврелія. Її вузенькі темні очі та насторожений і уважний вираз обличчя робили цю жінку схожою на хижого птаха. Цицерон знав її вже багато років. Всі троє її братів, Котти, були консулами, і якби Аврелія народилася чоловіком, вона б і сама стала консулом, адже була розумніша та хоробріша за кожного з братів. Та народилася вона жінкою – і займалася тому кар’єрою свого сина. І коли помер її старший брат, Аврелія змогла зробити так, що його місце – одного з п’ятнадцяти в Колегії жерців – зміг зайняти Цезар – блискучий хід, ви згодом побачите чому.
– Цицерон, пробач його за грубість, – сказала вона. – Я нагадала йому, що ти прийшов, але ж ти знаєш його.
Незабаром почулися кроки, і ми помітили жінку, яка йшла по коридору в напрямку дверей. Було очевидно, що вона хоче лишитися непоміченою, та на одному з її черевиків розв’язався шнурок. Вона притулилася до стіни, аби його зав’язати, руде волосся її було розпатлане, – і вона кинула в наш бік винуватий погляд. Не знаю, хто зазнав більшого сорому: Постумія, а саме так її звали, чи Цицерон, який знав її багато років як дружину свого близького друга, юриста та сенатора Сервія Сульпіція. І саме сьогодні ввечері вона мала бути на вечері в гостях у Цицерона.
Хазяїн вмить перевів погляд на статуетку Венери та зробив вигляд, ніби повністю занурився своєю увагою в бесіду:
– Яка краса. Це роботи Мирона? – Цицерон не піднімав очей, доки вона не пішла.
– Ти вчинив дуже тактовно, – схвально відзначила Аврелія. – Я не критикую сина за його любовні зв’язки – такі вже чоловіки. Та деякі з сучасних жінок настільки безсоромні, що в це важко повірити.
– І про що ви тут шепочете?
Неочікувано підкрастися ззаду – таким був улюблений прийом Цезаря і в війні, і в мирі, – і ми всі одразу повернулися. Він і зараз стоїть у мене перед очима – і великий череп його примарно вимальовується в тусклому денному світлі. Мене постійно питають про нього: «Ти бачився з Цезарем? Яким він був? Розкажи, яким був цей великий бог Цезар?» Ну що ж, мені в ньому запам’яталося дивовижне поєднання твердості та слабкості: солдатські мускули – і при цьому недбало накинута туніка франта; гострий запах поту, наче після військових вправ – і разом з ним солодкий аромат шафранової олії; безжалісні амбіції, приховувані нездоланним шармом.
– Будь обережнішим з Аврелією, Цицерон, – продовжив він, виступаючи з тіні. – Як політик вона вдвічі сильніша за нас обох – правда, мамо?
Він обійняв мати ззаду за талію та поцілував її за вухом.
– Припини негайно, – сказала Аврелія, звільняючись з обіймів та вдаючи невдоволення. – Я вже достатньо погралася в хазяйку. Де твоя дружина? Не годиться їй пропадати без супроводу. Надішли її до мене одразу, як повернеться, – вона граціозно кивнула Цицерону. – Прийми мої найкращі побажання на завтрашній день. Бути першим в родині, кому вдалося стати консулом – це велике досягнення!
– Адже правда, Цицерон, – заговорив Цезар, захоплено дивлячись на мати, – жінки в цьому місті заслуговують на набагато більшу повагу, ніж чоловіки – та й твоя дружина гарний тому приклад.
Чи натякав Цезар, що хоче звабити Теренцію? Не думаю. Підкорити найбільш злісне плем’я галлів йому було б простіше. Та я помітив, що Цицерон ледве стримався.
– Я тут не для того, аби обговорювати жінок Риму, – відзначив він. – Хоча тут кращого знавця, ніж ти, годі й шукати.
– Тоді навіщо ти тут?
Цицерон кивнув мені, і я дістав зі свого футляру для документів судову повістку.
– Чи не хочеш ти, щоб я порушив закон? – промовив Цезар з лукавою посмішкою, повертаючи мені документ. – Я не можу обговорювати цю справу. Адже ж я буду в ній суддею.
– Я хочу, щоб ти виправдав Рабірія за всіма цими звинуваченнями.
– Не сумніваюся, що ти цього хочеш, – Цезар кашлянув у звичній для себе манері та прибрав локон волосся за вухо.
– Послухай, Цезар, – нетерпляче сказав мій хазяїн. – Поговорімо відверто. Всім прекрасно відомо, що трибуни діють за наказами, які вони отримують від тебе та Красса. Сумніваюся, що Лабіній знав ім’я свого нещасного дядька до того, як його йому назвав ти. Що ж до Сури, то для нього perduellio означало сорт риби доти, доки його не повідомили про інакше. Все це – чергова твоя інтрига.
Читать дальше