Ганна Гороженко - Лицарка Корони

– Михайло Жабокрицький, княгине, – голос чоловіка був грудним, таким саме теплим і затишним, як на дотик його оксамитовий жупан.

Про чоловіка Сокольської, здається, всі й призабули. А він саме манірно кашлянув, аби привернути увагу.

– А! І Василь Борзобагатий, наш новий родич, Аннин чоловік! – нарешті отямився Марко.

– У фортеці наразі не лише Януш Острозький, а і його батько – Костянтин. Старий князь не любить затримок. Мерщій до зали! – звелів один зі шляхтичів, вказуючи на високий кам’яний палац. Ще з ганку було помітно при вході велику кількість посріблених венеційських дзеркал, які оточували внутрішні сходи палацу: від перших миттєвостей Острозькі вражали гостей своїм багатством. Юрба молодиків увірвалась у будівлю і звернула ліворуч у зал прийомів, в той час, як Анна застигла на мить біля величезного, у людській зріст, люстра. Вона торкнулась на маківці голови золотого сердцевидного аттіфе – заколки, оздобленої перлами та рубінами, встромленої в її темні коси, – картину привабливої краси довершувала тонка вуаль, що струмилась мереживом по спині. Без сумніву, Сокольська була наймилішою молодою, яка останнім часом ступала залами палацу Острозьких. Жінка вдоволено усміхнулась своєму відображенню і рушила назустріч найвпливовішим магнатам, некоронованим монархам її рідних русинських земель.

У кріслах із високими різьбленими спинками сиділи старий та молодий Острозькі. Щойно разом з юрбою в залу зайшов ошатний Василь Борзобагатий, князь Януш скривився і закинув ногу на ногу. Його ж батько сидів незрушно – наче він не людина, а статуя. Шляхетні пани та панни, які розпорошились довкола господарів, принишкли.

– Ваші світлості, молодий Борзобагатий та княгиня Сокольська!.. – проголосив один з проводирів.

Януш манірно прокашлявся, щойно прибула юрба розсіялась і посередині зали залишився сам Василь. Він зашарівся ще до того, як в двері поспіхом увірвалась молода дружина. Анна Сокольська присіла в кніксені.

– Сокольська, княгине, честь бачити нащадків князів старої породи у цих стінах, – Старий Острозький привітно усміхнувся. Тим часом Марко наблизився до сестри.

– А чи не малий це Сокольський?

– Не такий вже й малий, ваше світлосте! – впевнено відповів Аннин брат.

– Бачу, що такий самий – гоноровий, як і батько, – Костянтин Острозький перевів погляд на сина.

– А я бачу, що Борзобагаті вирішили нас, Острозьких, здивувати своїм багатством! – ці слова Януша викликали регіт, через що Василь збагровів ще більше.

– Ваше світлосте, звісно, до ваших статків Борзобагатим далеко, та ми не могли образити ваші стіни недбалим та злиденним виглядом, – вступилась за мужа Анна.

Старий Острозький на це хмикнув:

– Януше, гадаю, ти з нашими гостями не засумуєш. Головне, гостріть свої язики, а не шаблі, – Костянтин Костянтинович підвівся і неквапливо рушив у бік виходу. Вже наблизившись до дверей він несподівано розвернувся:

– Сокольським і Борзобагатим тут раді. Як я розумію, ви рушаєте до Вільна. Якщо вам знадобиться і там наша гостинність та підтримка – Острозькі її нададуть.

Двері зали відчинились, і постать старого князя за ними зникла. Василь Борзобагатий та Анна Скокольська застигли в поштивому поклоні посеред величезної зали із кольоровими фресками на стінах та кількома гігантськими мармуровими камінами.

– То в нас сьогодні особлива вечеря, на якій ми частуватимемо молодих! – проголосив Януш під схвальні оплески службових шляхтичів.

Князь підвівся зі стільця, який більше походив на трон, і наблизився до все ще зчервонілого Василя, поклав руку йому на плече і повів до сусідньої зали. За ними рушила й решта. На виході Анна перетнулась із русявим Жабокрицьким, той засоромлено опустив додолу очі. Княгиня ж навпаки – не відводила від нього свого настирного зацікавленого погляду. Сіроокий шляхтич це відчув, несподівано наблизився якнайближче і зазирнув у темне провалля її чорних, як ніч, зіниць.

У трапезній залі вигравали на дудках музики. На високих мідних та срібних канделябрах миготіли свічки, хоч надворі було ще сонячно. Панство збиралось уздовж столів, але сідати не поспішало, допоки не звелить голова роду Острозьких – Костянтин. Трапезна вражала убранством: на стінах французькі гобелени зі сценами з давньогрецьких міфів, попід ними численні скрині, в яких зберігається срібний посуд, під ногами – яскраві східні килими. Жіноцтво, затягнуте у корсети та сукні за європейською модою, різнобарвною і галасливою юрбою стояло окремо від панів. Чоловіки ж, вбрані у довгі жупани з візерунчастих тканин, підперезані широкими пасками та у високих чоботах, розбились на невеликі групи і розсіялись кімнатою. Поміж ними швендяв князівський блазень у сірому, він то зненацька щипав гостей, то закидався гострими зауваженнями – від чого то з одного, то з іншого кута залою ширився регіт.