Петро Лущик - Галицька сага. Тінь незалежності

– Ваше завдання: роззброїти сорок перший полк! Не думаю, щоб у румунських жовнірів виникло бажання у вас стріляти. Пообіцяйте, що вже завтра вони зможуть відправитися по домівках! Поручику Цьокан! Те саме з мадярськими жовнірами у школі Конарського!

Той лише кивнув головою.

– Залишається поліція! Не відомо, як вона поведе себе, дізнавшись про наш виступ, але треба і її знешкодити. Сотнику Огоновський! Ви проходили службу у військовій поліції Львова, тому це завдання ми доручаємо вам. Гадаю, у вас більше шансів зробити це мирно, – сказав Горук.

Любомир Огоновський також обмежився кивком голови.

– Далі. Хорунжий Сендецький! Вам належить зі своєю сотнею оволодіти намісництвом та арештувати генерала Гуйна, – продовжував Горук. – Дочекатися, коли до намісництва прибуде віце-президент Володимир Дацикевич, і переконати фон Гуйна передати йому владу.

– Буде зроблено! – просто відповів хорунжий.

– Четарю Трух! Зайняти комендатуру і арештувати генерала Пфеффера!

– Зрозуміло!

– Ще. Пане сотнику! Потрібно захопити Головну пошту, всі залізничні двірці, радіо, відключити міський телефон та міжнародну телеграфну лінію.

– То в чому проблема? – запитав Вітовський.

Він відзначив, що за час своєї відсутності його начальник штабу провів велику роботу.

– Ми підрахували, що у нас в наявності лише півтори тисячі озброєних стрільців і шістдесят старшин. На весь Львів цього мало!

– Ви праві, пане курінний: мало! – згодився Дмитро і подивився на ще двох присутніх.

Четар Володимир Баб’як був знайомий Вітовському ще з початку війни. Пізніше їхні шляхи вряди-годи перетиналися, щоб знову розвести і закрутити у вирі військової буденщини. Коли ж в одному з боїв Вітовському зустрівся вістун Василь Баб’як, брат Володимира, і це був лише другий із чотирьох братів, Дмитро проникся повагою до Володимира, з яким знався найбільше. Під час діяльності Військового Комітету, дізнавшись, що четар Баб’як зараз у Львові, Дмитро Вітовський негайно залучив його до підготовки повстання.

Інший військовий, підхорунжий Левко Вовк з’явився у Львові буквально три дні тому. Ще двадцять сьомого жовтня він був у Черновіцах і слухав останні настанови ерцгерцога Вільгельма, а вже наступного дня зустрівся тут з Дмитром Вітовським. Левко мав підготуватися до приїзду ерцгерцога до Львова, але вже перші слова Вітовського, сказані ним тут, у «Народній гостиниці», перекреслили весь попередній план. Поки Левко Вовк долав відстань від Черновіц до Львова, ерцгерцог мав розмову з Вітовським і повідомив йому, що серйозно захворів на простуду, принаймні, він так думав. Вільгельм все ж не залишав сподівань бути у Львові, а поки цього не сталося, просив не залишати свого ординарця.

Так Левко Вовк несподівано для себе опинився у самій гущі подій у Львові.

– Пане четаре! Пане підхорунжий! – звернувся до Баб’яка і Левка Вітовський. – Вам доручається захопити Головну пошту.

Левко Вовк застиг, зненацька захоплений цими словами. Він було хотів сказати, що ніколи не командував навіть відділенням, але вирішив промовчати, слушно припустивши, що йому все ж не доведеться безпосередньо командувати стрільцями.

– Так точно, пане сотнику! – відрапортував він.

– Візьмете у хорунжого Сендецького одну чоту.

Баб’як подивився на Ілька Сендецького, і той кивнув головою.

– Ще одне, пане сотнику! – знову озвався Семен Горук. – Ми тут подумали, що варто було б якось показати людям, що у місті постала нова влада.

– Що ви маєте на увазі? – запитав Вітовський.

– Ми вирішили вивісити над ратушею синьо-жовте знамено!

Дмитро Вітовський одразу відзначив слушність і всю важливість цієї події. Лише запитав:

– Де ви візьмете український прапор?

Семен Горук хитро усміхнувся.

– Довірте це мені!

– І все ж?.. – не вгавав Вітовський.

– Жінка мого друга Михайла Лазурка Марія вже дошиває його і невдовзі знамено буде тут.

– Цю місію варто доручити найдостойнішому.

– Ми вирішили, що це зробить вістун Степан Паньківський.

Дмитро Вітовський нахмурив брови.

– Паньківський! Щось знайоме! – мовив він.

– Небіж Степана Федака. Зрештою, і названий в честь дядька, – прийшов на допомогу Ілько Сендецький.

– Що ж, робіть! – згодився Вітовський. – Тепер ще одне. Потрібно негайно ж, не мешкаючи ні хвилини, відправити у повітові міста гінців з наказом нашим людям захопити владу на місцях. Далі. Негайно телефонуйте до Черновіц команданту Букшованому. Наказ: виїхати із січовими стрільцями до Львова. А перед тим зв’яжіться з Перемишлем. Коменданту Загайкевичу, не мешкаючи, зайняти місто і знищити міст через Сян, щоб не пропустити до Львова ні одного поляка.