Петро Лущик - Галицька сага. Тінь незалежності

© П. М. Лущик, 2020

© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2019

Маршал Фердинанд Фош вийняв з кишені годинник. Хвилинна стрілка повільно наближалася до дванадцяти. До п’ятої години залишилася лише хвилина. Маршал повернув голову праворуч, де за столом сидів британський адмірал Росслін Вемміс.

– Пора! – сказав маршал і кивнув своєму офіцерові для особистих поручень. – Запросіть німців!

Маршал Фош поклав на стіл руки, неначе вони йому заважали. Адмірал Вемміс, побачивши, що той хвилюється, по-дружньому поклав свою руку на руку француза. Мовляв, скоро все закінчиться!

А Фердинанд Фош розумів все значення цієї події, скільки довелося пережити Європі, щоб дочекатися цієї миті, коли тут, у його штабний вагон командувача військами Антанти, поставлений на галявині Комп’єнського лісу, зараз з’явилися представники німецького командування. Скільки довелося пережити йому самому: і поразку на Соммі, після чого довелося піти у відставку й два роки очолювати нікому не потрібний Центр військових досліджень, і смерть єдиного сина Германа й зятя Бекура! Що ж, сьогодні все дійсно закінчиться!

Присутні повернули голови. У вагон зайшли четверо німців: двоє цивільних і генерал з капітаном.

Маршал Фош підвівся. Він не привітався з німцями, як, зрештою, йому не було потреби, щоб вони представились. Їхні імена – статс-секретаря Райхсканцелярії Маттіаса Ерцбергера, графа Альфреда фон Оберндорфа, генерал-майора Детлофа фон Вінтерфельдта та капітана Ернста Ванзелова – стоять під договором, який ті зараз підпишуть.

А Маттіас Ерцбергер зупинився перед маршалом і після ледь вловимої паузи сказав:

– Панове! Райхсканцлер принц Максиміліан Баденський уповноважив нас підписати текст перемир’я.

– Вам відомі умови? – запитав Фердинанд Фош.

– Яволь!

– Тоді прошу поставити свої підписи!

Статс-секретар сів за стіл навпроти Фоша. Особистий секретар маршала поклав перед ним договір. Ерцбергер не став вкотре читати текст перемир’я, що зовні скидалося на повну і беззаперечну капітуляцію Німеччини, адже вона зобов’язувалася звільнити захоплені нею території Бельгії, Франції і Люксембургу, а також Ельзас-Лотарингію, вивести свої війська з Австро-Угорщини, Туреччини і Румунії, звільнити лівий берег ріки Рейн. Вона погоджувалася на перетворення правого берега Рейну у нейтральну зону. Бухарестський і Брестський договори анулювалися. Німеччина видавала союзникам 150 тисяч вагонів, 5 тисяч автомобілів, 5 тисяч одиниць важкої артилерії, 1700 літаків і ще багато чого, про що Ерцбергер не хотів згадувати.

Він не роздумуючи поставив свій розмашистий підпис навпроти свого прізвища і звільнив місце для графа фон Оберндорфа.

Коли розписався останній з них, капітан Ернст Ванзелов, французький офіцер поклав текст договору спочатку перед англійським адміралом, а вже потім перед Фердинандом Фошем.

– Панове! Маю честь оголосити, що Перша світова війна закінчиться рівно через п’ять годин і п’ятдесят хвилин. На всіх фронтах об одинадцятій годині припиняться військові дії, – сказав Фош.

Німці поклонилися і у супроводі офіцера з особистих доручень залишили вагон. Коли за ними закрилися двері, адмірал Росслін Вемміс задумливо промовив:

– Чотири роки, три місяці та одинадцять днів! Цікаво, приблизно відомо, скільки загинуло?

– Підраховують, але число може сягнути десяти мільйонів, – відповів Фош. – Ще ніколи не було такої жахливої війни! І, сподіваюся, більше ніколи і не буде!

Він деякий час помовчав і добавив:

– Хочеться сподіватися!

Тут у вагон повернувся офіцер для особистих доручень.

– Пане маршал! Пане адмірал! Репортери чекають для знімки! – повідомив він.

Маршал Фош зітхнув.

– Треба йти, адмірале! – сказав він. – Хоч як я і не люблю подібний офіціоз, але нічого зробити не можу. Це вже історія, і ми її творимо.