Петро Лущик - Галицька сага. Тінь незалежності

– Пане міністр-президент? – перепитав фон Гуйн.

– Це Гайнріх Ламмаш, – почув він. – Його імператорська величність назначив мене міністром-президентом.

– Прийміть мої поздоровлення, – знайшовся що сказати фон Гуйн.

– Зачекайте з поздоровленнями! Що там у вас твориться у Кракові? Що за ліквідаційна комісія? Що вони збираються ліквідовувати?

У намісника відлягло від серця. Значить, нотифікаційний лист також потрапив у руки адресата у Відні і тепер йому не доведеться виправдовуватися перед міністром, хоч виправдовуватися все ж прийдеться.

– Пане міністре, я отримав такого самого листа, – мовив фон Гуйн. – І, повірте, стурбований не менше вас. Мене повідомили, що завтра маю передати всю владу представникам ліквідаційної комісії.

– На якій підставі? – запитав Ламмаш.

– Без жодних підстав. Просто так захотіла комісія.

– Ніяких переговорів із змовниками! Жодних! З ніким! Якомога довше тягніть час. За день-другий ми виробимо нову концепцію управління імперією, але до цього часу жодних поступок національним утворенням бути не може, як і не можна допустити утворення нових. Особливо на ваших теренах, генерал-полковнику! Ви мене зрозуміли?

– Так, пане міністре! Зроблю все можливе! – з готовністю відповів фон Гуйн. – Дозвольте поцікавитися?

– Що вас цікавить?

– Як справи… там?

Гайнріх Ламмаш відповів не одразу. Намісник вже було подумав, що зв’язок знову перервався, але тут почув голос міністра-президента.

– Все йде до кінця, генерале! – сказав Ламмаш. – Представники Антанти, схоже, прийняли наші умови. Скоро все закінчиться!

Розмова закінчилася. Карл фон Гуйн продовжував стискувати в руці слухавку.

«Скоро все закінчиться!»

Антанта прийняла умови.

Звичайно, що прийняла! Чому б їм не прийняти умови, схожі на капітуляцію? Фон Гуйн був військовим і як ніхто інший знав, що розв’язки доведеться чекати тиждень, максимум десять днів. До того ж Гайнріх Ламмаш був відомий як прихильник якнайшвидшого закінчення війни. Видно, Карл І все ж поступився перед його аргументами. Що буде далі, генерал-полковник Карл фон Гуйн боявся навіть уявити, але поки що він був намісником Галіції і Лодомерії й його обов’язком було зберегти спокій на ввіреній йому території.

Або хоча б потягнути час.

Як от тепер!

Карл фон Гуйн подивився на двері, звідки лунали приглушені голоси. Він зітхнув. Навряд чи саме це мав на увазі новий міністр-президент, говорячи про затягування часу. Намісник потягнувся за дзвінком, щоб закликати делегацію в кабінет, аж тут двері відчинилися. Генерал-полковник здригнувся. Він не помітив, як минули відведені ним же двадцять хвилин. Пунктуальний Антон запросив українців секунда в секунду.

Фон Гуйн спостерігав, як у кабінет входять шестеро поважних чоловіків. Вже тут він упізнав в одному депутата Галицького сейму, але його прізвище геть вискочило з голови.

Делегати зупинилися посередині великого кабінету. Карл фон Гуйн підвівся з-за столу. Він не запропонував прибулим сісти, бо не збирався довго їх затримувати. Зрештою, і делегація не бажала цього.

– Панове? – першим озвався намісник. – З ким маю честь?

Наперед вийшов Кость Левицький.

– Пане наміснику! Дозвольте представити вам нашу делегацію, – мовив він. – Отець Олександр Стефанович! Доктор Сидір Голубович! Суддя Іван Кивелюк! Адвокат Степан Баран! Адвокат Лонгин Цегельський!

– Чим зобов’язаний вашому візиту? – поцікавився фон Гуйн.

– Пане наміснику, ми уповноважені Українською Національною Радою для ведення переговорів з вами.

– В чому їх суть?

– Нам стало відомо, що завтра до Львова прибуває уповноважений Польської ліквідаційної комісії з вимогою перебрати у пана намісника всю повноту влади на підвладних панові наміснику територіях.

«Оперативно працюють!» – подумки відзначив намісник, а вголос поцікавився:

– У вас, я так розумію, щодо цього є зауваження.

Кость Левицький уточнив:

– Щодо цього у нас є заперечення!

– В чому вони полягають? – спокійно запитав фон Гуйн.

– Українська Національна Рада уповноважила нас запропонувати панові наміснику передати Раді владу у столиці і в усьому коронному краї.

«І ті туди ж!»

– Спішу повідомити поважну делегацію, що перед вашим візитом я мав розмову з міністром-президентом Гайнріхом Ламмашем і отримав запевнення того, що Його імператорська величність і він сам роблять все, щоб втілити в життя маніфест, зміст якого вам, безумовно, відомий, – сказав намісник. – Але для цього декілька днів потрібно почекати.