Петро Лущик - Галицька сага. Тінь незалежності

– Князь Чарторийський прибуває до Львова вже завтра – нагадав Кость Левицький.

Карл фон Гуйн вже навіть перестав дивуватися такій обізнаності однієї з громад Галичини про дії іншої громади.

– Князь отримає таку ж відповідь! – безапеляційно сказав він.

Тон, з яким це було сказано, дав знати українським делегатам, що розмова закінчена і довше залишатися у цьому кабінеті даремно. Це підтвердив і сам його господар, повідомивши, що під час наступної розмови з Віднем, яка має відбутися незабаром, він безумовно отримає нові відомості щодо питання, котре хвилює всіх.

Українські посли ґречно попрощалися і по одному залишили кабінет. Дорогою до карет вони мовчали, як і мовчали під час аудієнції у намісника. Лише коли розсілися у карети – Кость Левицький з отцем Стефановичем та Лонгином Цегельским в одну, а решта в іншу, – священник поцікавився:

– І як це розуміти?

– Пан намісник не сказав нам «так», – просто мовив Цегельський.

– Але ми і не почули «ні»! – заперечив Левицький. – Не все втрачено!

– Але нічого і не здобуто!

– Потрібно скликати Національну Раду! – впевнено сказав Левицький. – І негайно! Повідомити про результати аудієнції у намісника і разом вирішити, як бути далі. Гадаю, варто все ж дочекатися звісток з Відня.

Лонгин Цегельський задумливо подивився на будівлю порохової вежі.

– Якщо, звичайно, намісник був з нами відвертим, – мовив він.

Українська Національна Рада постала наступного дня після того, як у Львові було вивішено маніфест цісаря Карла Першого про право окремим народам мати своє правління. Серед сто п’ятдесяти членів Ради були представники Палати панів Райхсрату, Сеймові вірилісти, парламентські і сеймові посли, члени політичних партій, представники Буковинської Національної Ради, а також від повітів та міст. Головою Ради за пропозицією митрополита Шептицького було обрано Євгена Петрушевича, який оголосив опрацьований ним статут Української Національної Ради та виклав план легального й мирного переходу влади в руки українців.

З ним Петрушевич і відбув до Відня.

Зараз Національною Радою головує Кость Левицький, тому на ньому лежала вся відповідальність за події сьогоднішнього дня.

Як виявилося, зібрати півтори сотні людей було не так вже і складно, тому вже біля шостої години вечора, коли на місто повільно опускалися ще несміливі сутінки, будинок на вулиці Театральній, що віднедавна стала носити ім’я Тадеуша Рутовського, зібралися всі, кого цей день застав у Львові.

У великій залі зібралися члени Національної Ради. Кость Левицький до останнього тягнув з початком засідання. Він чекав, коли у залі з’явиться Дмитро Вітовський. Сотник Українських січових стрільців ще з вересня очолив створений радикальними українськими офіцерами Центральний Військовий Комітет, котрий і не приховував про свої наміри захопити владу у Львові. Принаймні і Левицький, і Петрушевич про це знали.

Коли у проході між кріслами виникли постаті у військовій формі, Кость Левицький нахмурив брови. Дмитро Вітовський прибув не сам. Хоч інші двоє не були членами Національної Ради, їхня поява на сьогоднішньому засіданні не могла бути випадкова. Він не став виясняти, що тут робить його небіж Любомир Огоновський, а третій був для Левицького незнайомий.

Розуміючи, що далі зволікати нікуди, Кость Левицький підвівся з місця. Він кинув поглядом на єпископа Станіславівського Григорія Хомишина, що сидів у третьому ряду – єдиного з духовенства, і звернувся до присутніх.

– Панове делегати! Дякую вам за те, що ви так одразу відгукнулися на наш заклик зібратися, – почав він. – Ми не стали чекати завтрашнього дня, щоб повідомити шановне товариство про те, що дізналися сьогодні. Спішу довести до вашого відома, панове, що поважна делегація три години тому мала аудієнцію у намісника коронного краю генерала фон Гуйна. Можливо, більшість з вас не поінформована про це, бо нам прийшлося діяти не мешкаючи. Нам стало відомо, що завтра до Львова прибуває представник Польської ліквідаційної комісії граф Чарторийський з вимогою перебрати у генерала фон Гуйна всю владу на Галичині.

Залом покотився неясний шум, який, тим не менше, одразу ж стих.

А Кость Левицький продовжував:

– Бажаючи випередити поляків, отець Стефанович, доктор Голубович, суддя Іван Кивелюк, адвокати Степан Баран та Лонгин Цегельський, ну і я, повідомили намісника про аналогічне бажання шанованої Конституанти. На наше розчарування, генерал-губернатор не дав конкретної згоди, пославшись на те, що не має відповідних вказівок з Відня. У свою чергу він запевнив, що таку саму відповідь завтра отримають і поляки. Тому найпершою потребою, котра заставила мене зібрати вас, є вирішити питання про те, як нам поступити далі. Чи варто нам чекати розпорядження з Відня? Прошу всіх, хто має бажання висловити свою думку, зробити це. І прошу не забувати: від нас залежить доля Української Галичини і Буковини.