Петро Лущик - Галицька сага. Тінь незалежності

Дівчина хотіла було продовжити свій шлях, але фірман раптом змінив гнів на милість, одразу перетворившись на незлобного старшого чоловіка і добродушно сказав:

– Сідайте, фройлін! Завезу вас!

– Куди? – запитала Марія. – Я навіть не знаю, куди їхати.

– Зате я знаю! Ви будете вже восьма, кого я завезу сьогодні до лікарні. Люди хворіють як мухи.

Фірман, напевне, хотів було сказати «і помирають», але, подивившись на тендітну постать незнайомої дівчини, вирішив обмежитись лише частиною речення.

– У мене немає грошей, щоб вам заплатити, – призналася Марія, на що чоловік махнув рукою.

– Пусте, фройлін! – сказав він. – Скоро взагалі ніхто не захоче їздити на конях. Попридумували машин, щоб їх… Сідайте, однаково їду на той берег.

Марія, дещо повагавшись, піднялася у фіакр. Фірман цвьохнув батогом, і коні зрушили з місця.

Дівчина була вдячна незнайомому чоловікові за його несподівану турботу. Ця турбота виявилася як ніколи потрібною їй саме зараз, коли Марія просто не знала, як поступити. Дівчині неодмінно хотілося бути поруч з професором. Їй здавалося, що вона обов’язково чимось допоможе людині, що замінила їй померлих рідних і про яку вона сьогодні уперше подумала як про батька, але водночас пам’ятала і застереження доктора Горбачевського уникати людних місць, щоб самій не заразитися. Буквально місяць тому вони з професором дізналися про смерть від «іспанського» грипу художника Егона Шіле, якого професор Микола Ревуцький категорично не сприймав, як і не сприймав модернізм його робіт, а Марія знаходила полотна принаймні вартими того, щоб на них подивитися. Шіле претендував на звання найвизначнішого художника Австрії після того, як навесні помер Ґустав Клімт, суперничати з яким за життя він навіть і не помишляв. Щоправда, насолоджуватися цим почесним званням йому довго не довелося. Через три доби після смерті від «іспанки» своєї вагітної дружини Егон Шіле помер також. Дивно, але ця звістка якось одразу примирила професора з модернізмом картин художника і водночас остудила до них Марію.

Ніхто не думав, що щось подібне доведеться пережити і їм.

Марія подивилася на вулицю. Столиця ще вчора величезної імперії, що простяглася від теплих вод Адріатики до боліт Волині, неначе вимерла, що виглядало дивно як на майже двохмільйонне місто. Надто багато нещасть навалилося на нього водночас: поразка у війні, зречення цісаря, той факт, що відтепер вони не Австро-Угорська імперія, а просто Німецька Австрія, і їхня доля вирішується за сотні кілометрів звідси без їхньої участі.

А тут – «іспанка»!

– Фройлін, я ось що вам скажу: вам не варто їхати до лікарні, – несподівано озвався фірман, і Марія здригнулася.

Фіакр їхав мостом Нордбрюке. Внизу сіріли свинцеві води Дунаю.

– Відвезіть мене на Постґассе, – попросила Марія.

– А що там?

– Церква.

Фірман обернувся до дівчини.

– Ви з Галіції? – здивувався він.

– Так, а звідки ви дізналися?

– Тільки на Постґассе є церква, куди ходять русини Галіції. Що ж, можливо, зараз це єдине місце, куди і варто піти у такий час!

Церква святої великомучениці Варвари була єдиною греко-католицькою церквою Відня. До того ж вона відрізнялася від інших подібних церков хоча б тим, що не була круглою і не стояла окремо від сусідніх будинків. Спочатку це був конвікт – гуртожиток для семінаристів-єзуїтів, але наприкінці XVIII століття імператриця Марія Тереза подарувала це приміщення греко-католикам, а ті, зрештою, зробили з нього церкву.

Була ще одна причина, чому Марія мала потребу заїхати до церкви: настоятелем був отець Йосиф Жук – давній знайомий її батька. Після визволення з Талергофа (а інакше, як визволенням, це назвати не можна!) дівчина стала бувати тут часто. Ось і зараз церква великомучениці Варвари стала єдиним місцем у Відні, куди вона могла піти у такий час.

Коні зупинилися навпроти входу до церкви. Марія звернулася до чоловіка.

– Я дійсно не маю як розплатитися з вами, – сказала вона.

– Ідіть з Богом, фройлін! – сказав той. – І нехай вам пощастить більше, ніж іншим!

Фірман почекав, коли пасажирка зійшла на бруківку, лише затим нагнав коней. Марія востаннє подивилася услід цій добрій людині і підійшла до дверей церкви.

Усередині церкви було порожньо. Перед іконостасом горіли запалені кимось свічки. Марія зупинилася перед однією з ікон Діви Марії, що зображали всі її свята протягом року. Народжена на Успіння, Марія, природно, вибрала саме цю ікону.