Дарина Гнатко - Восьма жертва

Просуваючись темною стежиною та замислившись, Солоха раптом зачула, як десь у ліску попереду неї наче щось заворушилося, зашурхотіло, й зупинилася, перестрашившись. Звісно, то могла бути котрась нічна тваринка, могла бути польова миша, яких безліч, та Солоха чомусь подумала про найстрашніше – лисицю або навіть і вовка. Коваль дядько Мирослав казав, що відав вовків не раз… Придивившись, нажахана Солоха у темряві навіть зеленуватий полиск вовчих очей спромоглася роздивитися… й закляклася посеред темної стежини, невсила зробити хоча б один крок уперед…

– Та була б узяла трясця того рудого москаля за оці страхи мої!

Першого разу, коли ходилася до Стежихи позбуватися дитяти Василя, – не натерпілася собі страхів таких, як оце в ніч сьогоднішню. Й що ж воно таке трапилося – чи з роками заробилася геть такою лякливою, чи вже хтозна.

Підганяла саму себе, мов вперту віслицю.

– Та йди, йди вже додому, дурна бабо!

Але шурхіт попереду страшив до гикавки.

Хвилин зо десять простоявши на стежині й дослухаючись того незрозумілого шурхотіння, Солоха, від душі вилаявши себе, нарешті вирішила рухатися вперед. Скільки його не стій, а повертатися таки додому ж мала – Микола чатував у панських стайнях біля улюбленої лошиці пана, котра мала в цю ніч вперше ожеребитися лошам, і ще влаштує дружині, коли повернеться раніш, справжнє пекло. Згадка про міцні кулачища мов бракуючої сміливості додала Солосі, й вона знову припустила стежиною, й, певне, що бадьоро біглася б вона до самого свого дворища, коли б не кроки тихі, що раптом зачулися попереду. Солоха зупинилася різко, перестрашившись так, що й на ногах не втрималася, впалася, боляче забивши коліна й ледь не засичавши від болю, та вчасно заткнула рота самій собі й сторожко вирячилася в темряву попереду себе, котру почав посріблювати місяць, який намислив-таки визирнути з-за хмар. Те, що попереду рухалася людина, а не вовчисько, полегшення Солосі геть не додало, якась мить знадобилася їй, аби додибати того, що постать та темна і висока рухається саме до неї… Чомусь подумала, що може й розгледіти, хто ж саме то мандрується поночі, та страх усе ж переважив допитливість й Раденчиха позадкувала – як і була, рачки. А потім, неочікувано швидко для свого досить огрядного тіла, чкурнула геть у дикі порічки. Забилася в ті кущі й навіть дихнути остерігалася, коли кроки невідомого того наблизилися й він пройшов зовсім поряд із тим місцем, де зачаїлася молодиця… Й як не кортілося Солосі позиркнути, хто ж то таки був, та все ж і носа не виткнула, а так і просиділа, поки кроки не стишилися на стежині, й ще потім не визиралася з декілька хвилин із тих хащів. Сиділа й, мов той щур, чутливо дослухувалася до кожного поруху нічного ліску, але видавалося, наче вона одна й полишилася у всім цім темнім світі – така вже тиша пронизлива запанувалася довкола, що навіть і вітер не шарудівся листовинням.

За декілька хвилин Солоха все ж таки наважилася звестись на рівні ноги.

Тіло затеклося й уперто відмовлялося розгинатись, і вона вже було закректалася від старання, як стара баба Оляна, мати свекра, та вчасно отямилася й затисла собі рота долонею, завмерши й дослухаючись тої тиші, що обгортала її довкола, та ніяк не заспокоювала, а навпаки – оселяла до серця страх і тривогу, й робилося так лячно… Та мала ж рухатися – згадка про сильні кулаки чоловіка гоновила-таки вперед. І Солоха, вибравшись на стежину, обережно посунула до села свого, розмірковуючи вцікавлено об тім, хто ж то воно швендяє поночі та страшить люд Божий. Хоча коли вже бути правдивою, то який там з неї люд Божий – до церкви навідується геть рідко, постів не тримає, молитов не вичитує, грішить і до сповіді не поспішається…

Кроків за п’ять до напруженого слуху Солохи знову долинулося шарудіння – десь там попереду, куди мала вона йти. І, зачувши його, бідолашна молодиця ледь знову не впалася рачки, але все ж стрималася, придивилася – добре, що місяць, тепер повністю визирнувши з-за хмар, гарно освітлював місцину. Й Солоха роздивилася певне, що ж не майоріє попереду жодна постать людини, а шарудить же то… Дотямивши того, хто ж саме міг шарудітися в хащах, Солоха злякалася так, що ледь не знепритомніла, не впалася на стежину ту кляту… й коли б таке вже трапилося, ото б посмакував сіроманець сала її, наїденого в досить ситім шлюбі з Миколою Раденком.

Геть непослушливі, замерзлі пальці сотворили хресне знамення.

– Господи, спаси та сохрани!