Дарина Гнатко - Восьма жертва

Стримано й досить прохолодно посміхаючись, величною й гордовитою приймала вона поздоровлення від чисельного панства незнайомого й, лишень коли почало вечорітися, пішла до покоїв своїх, аби змінити весільну сукню на бальну – мав розпочатися бал, котрий за бажанням самої Владислави закінчиться ледь не під ранок, принаймні коли стомиться сама наречена. Й бальна сукня її не поступалася в розкішності весільній – синій оксамит у сяйві коштовного каміння робив її диво якою вже гарною, а блакитний колір очей на тлі того оксамиту видавався особливо глибоким та принадним. Надзвичайно вдоволена собою, вона вийшла з покоїв своїх і вже в коридорі натрапила на новопридбаного родича – пана Власовича. Засоловілий погляд його досить гарних очей указував на те, що пан цей перебував уже добре напідпитку, й Владислава лише поморщилася, коли він із рішучим виглядом перегородив їй шлях, полискнувши очима.

– Прошу у вас хвилинку, люба родичко, – мовив наполегливо, дихнувши Владиславі в лице винним духом і підійшовши так недозволенно близько, що Владислава була змушена відступитися назад й торкнутися спиною твердої поверхні стіни.

Позиркнула холодко, призро.

– Я поспішаюся до панів гостей.

Власович покривив лице.

– Можна подумати, що вони вам такі вже потрібні – ті нудні нікчеми, котрі лиш тим і займаються, що марнують життя на плітки. – Він зіщулився, нахилився до Владислави, ухопивши її міцно, навіть боляче за руки. – Я спостерігав за вами увесь цей час, люба родичко… й почав з того дня, як прибули ви до нашого маєтку, аби зробитися графинею Смотрицькою й коханою дружиною для нещасного Ростислава. Він же геть закохався в вас, закохався настільки, що зрікся власної ж обітниці ніколи не одружуватися. Але ви його не кохаєте, геть не кохаєте. Єдине, що приваблює вас у ньому, – то є його положення та великі статки…

Владислава напружилася, дослухаючись до слів цього лінькуватого нікчеми й вражаючись тому, як же то зміг він настільки вірно зрозуміти її почуття. Й мовчала лиш якусь хвилину, а потім обурено й різко сіпнулася в його руках.

– Як смієтеся ви ображати мене подібними вигадками!

Власович вишкірився.

– Ви добре знаєте, що це зовсім не вигадки.

Владислава спалахнула очима.

– Вигадки!

– Геть ні. – Власович знову наблизив до неї своє лице й поглянув гостро й пронизливо. – Ви жадаєте легких грошей, чарівна пані графине, й гадаєте їх отримати. Але все не так просто, як ви собі міркуєте, і я вже звикся до думки, що спадок Смотрицьких буде належати лише мені одному. І я буду боротися, чуєте, люба родичко, я буду яро та безжалісно боротися за те, що має бути належним лише мені…

Владислава покривила вродливе личко своє.

– Геть упитий божевільний… Я поскаржуся на вас мужу…

Власович напружився.

– А ось цього робити зовсім не раджу.

– Я… – Владислава не договорила, тому що з боку східців зачулися дзвінкі дівочі голоси покоївок і Власович, хоч який не був упитий, але все ж швидко та стрімко відхилився від неї й з приязною, навіть ласкавою усмішкою запропонував їй лікоть.

– Прошу, люба Владиславо Любомирівно… дозвольте провести вас до бальної зали, притримати вас.

Воліла б учепитися нігтями в це нахабливо всміхнене лице, але стрималася, посміхнулася прохолодно.

– Дякую.

Продовжуючи всміхатися, Власович провів Владиславу до першого поверху, й хто бачив їх, то не міг і подумати, що між ними відбулася напружена та далека від приємності розмова. Й Владислава, котру всередині так і жерло зло на цього нахабливого панка, пішла шукати свого духовника, аби пожалітися, але ніяк не могла його відшукати, аж поки хтось не сказав, що бачили його в садку.

Молода графиня стрімко вийшла з будинку.

Вийшла назустріч своєму коханню.

Над маєтком графа Смотрицького «Пивогорське» криваво-червоним полум’ям горівся захід сонця й невидимим вкривалом опускався теплий літній вечір, котрий пом’якшував спеку цього наближеного до півдня краю. Владислава невільно замилувалася красою маєтку в заході сонця – маєтку, котрому вона була тепер господинею, й зупинилася на ґанку, посміхнувшись.

Й саме в ту мить на дворище влетівся вершник на баскому коні.

Владислава поглянула вдивовано й затримала погляд свій на широкоплечій, могутній чоловічій постаті вершника того, що був одягнений у чорний оксамитовий сюртук. Чорний же капелюх приховував його волосся, а сонце, сідаючись, мов червоним золотом, вмивало його лице, й він стрімко наближався, й Владислава з тим наближенням його почала відчувати щось дивне… незрозуміле хвилювання торкнулося серця від погляду на незнайомця, котрий зупинив коня свого баского зовсім поряд ґанку, й копита тварини ледь не торкнулися широкої спідниці її синьої сукні. В червонуватому світлі вечора побачила вона перед собою гарне чоловіче лице й погляд захоплений веселих синіх очей. Й щось здригнулося, завмерлося в серці її від того погляду, й вона навіть подих затамувала, вдивляючись пильно й пожадібно в лице незнайомця, котрий гарцював перед нею на коні своїм, і собі уважно вдивляючись у її молоде та свіже вродливе личко, котре чи від погляду того, чи від хвилювання незнаного геть зачервонілося, й відчула вона себе так, як ще ніколи в житті не відчувала… Дивилася й не могла надивитися на лице чоловіка округле з правильними рисами, прямим носом і вустами гарного, чіткого малюнку, та найбільш приваблювали графиню очі незнайомця – сині та глибокі, погляд котрих горівся та вигравав, мов те сонце. Й видавалося, що цілий світ, весь цей прийом на честь її власного весілля, усе це панське зібрання, геть не потрібне їй і таке ж гордовите, як і сестра її Мариля, – все то мов зниклося кудись, зоставляючи лиш одного цього чоловіка, лиш погляд очей його синіх та пронизливих. Мов у сні примарливому, дивилася на те, як скидає він перед нею капелюха, й бачила, що волосся він має світле, майже золотаве, подібне до її власного, й це відкриття чомусь наповнило її відчуттям незнайомого щастя. Чомусь ця незначна з ним схожість наповнила радістю, витнула на вуста усміх, котрий зробив її ще більш чарівною, й вона бачила в очах його захоплення вродою її, чарівністю, й це п’янило навіть сильніше від того вишуканого вина, котрого закуштувала вона на весіллі.