Дарина Гнатко - Восьма жертва

Якоб посміхнувся їй у дзеркалі.

– Ти ж справді нічого не забула…

Владислава затріпотіла, коли його гарячі руки торкнулися її оголених сукнею плечей, впікаючи, наче вогнем.

– Справді.

Одним стрімким та швидким порухом Якоб обернув Владиславу до себе обличчям, обпалив незрозумілим полум’яним поглядом й, нахиливши темноволосу голову, вп’явся в ніжні, повновиді вуста пристрасним поцілунком. Владислава заплющила блакитні очі й потонулася в потужній, темній пристрасті цього чоловіка, котрий мав над нею абсолютну владу, ніжними пальчиками торкнулася грубої тканини його сутани й відчула, як слабшає…

Якоб відхилився, поглянув похмуро.

– Сьогодні я віддам тебе іншому.

Владислава похитала головою.

– Не кажи так.

Чернець засміявся й знову хотів було поцілувати її, але за зачиненими ним дверима почулися голоси, й гарячі руки, що тримали Владиславу в обіймах, відсторонилися, він відійшов, і, коли до покоїв, образливо навіть не постукавшись, увійшла сестра графа з покоївками, Якоб уже читав над Владиславою молитву, й вона, смиренно опустивши голову, слухала його, й нахилена голова її приховувала вогонь пристрасті, що вирувався в блакитних очах її, й рум’янець збудження, котрий почервонив переважно бліде панське личко. Заради того, аби заробитися графинею, вона навернулася у православне віросповідання з йменням Варвари, але виключно для того, аби її вінчання зі Смотрицьким мало силу. Віру ж для себе вона збереже католицьку.

Сестра Ростислава позиркнула засудливо.

– Ви забулися, що тепер є православною.

Владислава гордовито випрямилася.

– Ні, я не забулася. Але панотець Якоб декілька років є моїм духовним наставником і його молитва для мене дуже важлива.

Пані Власович ледь не вороже поглянула на високу постать панотця Якоба, котрий стояв, опустивши очі, й геть не нагадував того пристрасного коханця, котрий лиш декілька хвилин тому в цих же покоях хапав чужу наречену в палкі обійми, й лиш тільки байдужлива срібляста поверхня великого, ледь не на повний зріст люстра зберігала все те гріховне, що діялося між майбутньою дружиною графа Смотрицького та її духовником у чернечій сутані. Й Владислава сховала усмішку… Ця розкабаніла Анастасія ледь не луснула була від злості, коли брат сповістив її, що одружується, а чоловік її взагалі сполотнів так, що мало не зомлів. Гадали, що великі графські статки тепер уже належні виключно їм, але Владислава мала їх дещо розчарувати… Й ця недоброзичливість майбутньої родички… якою ж байдужою вона була для молодої нареченої, й вона з погордливим виглядом пройшлася повз Анастасію до дверей, а потім також погордливо, високо піднявши округле підборіддя, крокувала повільно та велично під руку з графом до святково вбраної коляски, котра мала відвезти їх до Миколаївської церкви біля гори Пивихи, де мала вона повінчатися зі Смотрицьким і виповнити нарешті свою мрію.

Бачила, як дивилися на неї пани та панії з чисельного зібрання, запрошеного на весілля, бачила й сторожкі, острашливі погляди кріпаків, що зібралися дорогою, котра велася від дворища графського до церкви Миколаївської. Й коли на панів вона ще кидала гордовиті погляди, зовсім як сестра її колись, узрівши бідну молодшу родичку, то на кріпаків тих й уваги щонайменшої не звернула, навіть не кинула жодного позирку, бо ким же були вони для неї – майже графині.

Вінчання за православним обрядом видалося Владиславі нецікавим та незрозумілим, і незатишно почувалася вона в стінах старої церкви, котра була їй чужою за вірою й викликала лиш страх та тремтіння у тілі, й зітхнула вона полегшено, коли нарешті вийшли з церкви, білі стіни якої ледь не тулилися до гори Пивихи, й перед очима постався сонячний та гожий день над українським селом, і було видко вдалині стрічку сіру Дніпра. Гарно так було навкруги, але графиню молоду не так краєвиди зрадували, як знання п’янке того, що є вона тепер графинею Смотрицькою, господинею усіх цих красот, і заробиться вона тут панею, не гіршою від сестри своєї, на зазадрощі усім цим панам-сусідам, котрі роздивлялися її, мов ту рідкісну тваринку, а панії ще й оцінююче вирячалися, певне що гадаючи та виважуючи, чи ж справді вона таки варта того, що заради неї граф Смотрицький відмовився від своєї давньої й непорушної обітниці ніколи не одружуватися.

По вінчанні граф улаштував розкішний прийом.

За задумом самої Владислави, святкуваня мало розтягнутися на три дні, й у перший день, відразу ж по поверненню з церкви, на наречених та гостей-панів чекали в садку біля озера щедро прикрашені наїдками та питвом столи, вбрані святковими, мереживом шитими скатертинами. Й чого лишень на столах тих не було… Й поросята та кабани печені та нашпиговані різноманітним начинням, й печеня з телятини та баранини, й риби декілька видів, що вареної та пареної, а що печеної та смаженої, й птиця щонайрізноманітніша, а вже десертів усяких та напеченого з тіста й злічити було неможливо. Й вино лилося, мов то ріками, й жалкувала чарівна молода графиня в ту мить, коли стояла поряд чоловіка свого графа, що не бачить її сестриця, в які розкоші вона потрапила, якою вельможною панею заробилася.