Дарина Гнатко - Восьма жертва

Пан Власович поглянув жорстко.

– Нічого, не помреш від того… Але гроші завжди будеш мати пристойні.

Слова про великі статки таки подіяли, й уже за два тижні знайшлася й купчиха – простувата й повновида Ганна Микитівна Хащенко, за котрою батько давав двісті тисяч посагу й досить прибуткову справу з торгівлі хутром. Ганна з першого ж погляду закохалася в блакитнооку красу високого та ставного Власовича й уже за місяць погордливо назвалася нареченою панича. Справа наближалася впевнено до весілля, коли на шляху вибагливого поціновувача жіночої вроди Власовича трапилася паня-генеральша на ім’я Марина Демидівна Паутовська, що була молодша від генерала свого на добрих тридцять років і краси виняткової. Тридцяти з лишком віку, з першого ж погляду вразила вона молодого Власовича, й пристрасть між ними спалахнулася швидко й потужно. Й через деякий час містом лиш тільки лінивий не пліткував про палкий роман між генеральшею та дещо молодшим від неї паном Власовичем. Почали кепкувати з щасливої молодої купчихи, що перебувала у повному незнанні, та гадали жартома, скільки ж то воно часу минеться до тої днини заповітної, коли Ганна Микитівна дізнається-таки про зраду свого коханого панича.

Дізналася вона дуже швидко.

В один лиш день Власович утратив і наречену, й незрівнянну свою коханку. Невідомо вже, хто саме відкрив поросячі наче, заплилі жирами оченята карі майбутньої пані Власович на нахабну й зухвалу зраду її любого нареченого, та вона влаштувала просто жахливу сварку на одному з прийомів – горлала на всю бальну залу, що генеральша крадовить у неї кохання, а потім узагалі полізлася дещо прорідити чудові рудаві коси чарівної пані Паутовської…

Закінчилося все тим, що купець Хащенко відмовив Власовичу в шлюбі зі своєю ображеною донькою, а генерал Паутовський забрав геть із Кременчука свою чарівну дружину. Олексій Власович полишився самотнім та покинутим, але досить-таки швидко втішився в гарячих обіймах однієї вдовиці. Й знову шукав собі заможньої нареченої, незважаючи на те, що трапилося.

Й саме в той час йому на око й потрапилася панна Анастасія Марківна Смотрицька, що гостювала у приятельки.

Хтось нашепотів йому про спадок панни, про брата, котрий не хотів одружуватися, повідав про знатне походження спадкоємиці, котра була донькою заможного графа, а не котрогось там купця, й Власович, увімкнувши всю свою чарівність, настільки зчарував Анастасію, що вона відразу ж закохалася. Хоча, можливо, це й було те саме кохання, котрого вона чекала всі ці роки, бо ж чи перший Власович зчаровував спадкоємицю Смотрицьких – та ніяк ні, бо й до нього траплялося красенів, котрі ласими були до чужих статків. І як вони були не намагалися зчарувати панночку Анастасію, та полишали її прикро байдужою.

А у Власовича вона закохалася відразу ж і назавжди.

Й за декілька місяців заробилася щасливою панею Власович.

За наполяганням Анастасії оселилося подружжя молоде у маєтку Смотрицьких – будинок графа був розкішним, і до стін його панночка звиклася від самого свого народження й дуже любила. Власович не мав нічого проти – великий палац Смотрицьких, побудований з білого мармуру, йому сподобався з першого ж погляду, до того ж гріла сокровенна думка про те, що одного дня він сам заробиться господарем цього розкішного дива.

А потім Ростислав утнув геть неможливу річ…

Привіз зі Львова наречену-польку.

Власовича ледь був серцевий напад не прихопив, коли завжди похмурий, наче й не живець, брат дружини повернувся з тої подорожі триклятої. Й спершу ледь не за незнайомця порахував графа, коли увійшов той до будинку. Мало впізнаваний, зі щасливим сяючим лицем, тримав він під ручку справжню красуню з золотавим волоссям і на здивований погляд сестри посміхнувся так незвично для себе й гордовито промовив:

– Настасю, Олексію… Познайомтеся з моєю нареченою – панночкою Владиславою Любомирівною Пашинською…

Блакитні очі нареченої графа досить байдужливо поглянули на Анастасію, а потім зупинилися на лиці Олексія Власовича, і він побачив у них суміш перемоги та насмішки й відчув дивне до майбутньої графині Смотрицької – щось між суто чоловічим захопленням її безперечною красою та ненависть до неї як до крадійки його майбутнього великого графського спадку.

А панна Пашинська, мов була зрозуміла ті його думки, посміхнулася.

Прибула вона до маєтку Смотрицьких «Пивогорського» не сама. З нею разом приїхала тітка, котра виховала її після ранньої смерті батьків, також кузен з кузиною та ще зграя католицьких ченців на чолі з панотцем Якобом – високим та ставним чоловіком середнього віку, котрого всі надзвичайно поважали. Темна сутана з каптуром приховувала темноволосу його голову, але суворе, з пронизливим поглядом темних очей лице того ченця Власовичу не сподобалося відразу ж. Та вся родина панни Пашинської, включно з Ростиславом Смотрицьким, ледь не благоговіла перед величним тим і похмурим отцем Якобом.