Джеффрі Арчер - Могутніше за меч

– Пан Свонн? – повторив Себ, беручи ніж і виделку.

– Раніше він був директором місцевої гімназії, вийшов на пенсію кілька років тому, а тепер весь свій вільний час присвячує збиранню грошей на шкільний театр. Занадто одержимий цієї ідеєю, якщо хочете знати.

– Як гадаєте, ми можемо здолати південноафриканців? – змінив тему Себ, отримавши всю необхідну йому інформацію і тепер бажаючи просуватися далі.

– Ем Джей Кей Сміт матиме багато роботи в цьому матчі, – сказав бармен, – але якби ви запитали мене…

Себ цмулив пиво, ретельно вибираючи, які частини пирога з нирками можна сміливо їсти. Він шукав запечену скоринку, продовжуючи слухати патякання господаря про все – починаючи з того, що «Бітлз» отримали орден Британської імперії (Гарольд Вілсон намагається завоювати голоси молоді), до можливості американців висадити людину на Місяць (який сенс?).

Коли до пабу увійшов гамірний гурт клієнтів і пан Ремсі відволікся, Себ залишив половину крони на стійці й вислизнув надвір. Опинившись на вулиці, він попросив жінку, яка тримала за руку хлопчика, сказати, де розташована гімназія.

– Близько пів милі по дорозі, – повідомила та. – Ви її не проминете.

Насправді довелося пройти більше милі, але він, звісно, не міг пропустити величезну вікторіанську споруду з червоної цегли, якою б замилувався Джон Бетджеман [13] Сер Джон Бетджеман (1906–1984) – англійський поет, письменник і телеведучий. Поет-лауреат Об’єднаного Королівства з 1972 року. Був пристрасним захисником вікторіанської архітектури. .

Себу навіть не довелося заходити в шкільні ворота, щоб помітити те, що він шукав. Велике оголошення закликало зібрати десять тисяч фунтів стерлінґів на спорудження нового театру для школи. Поруч із ним висіло велике зображення термометра, але Себ зауважив, що червона лінія сягає лише 1766 фунтів. «Щоб дізнатися більше про цей проєкт, зверніться до пана Моріса Свонна (маґістра гуманітарних наук Оксфорда) за адресою: Шифнал, 2613».

Себ зафіксував у своєму нотатнику два числа – 8234 і 2613, потім розвернувся й подався назад до Гай-стрит. Дорогою помітив червону телефонну будку, з приємністю зауваживши, що вона вільна. Він зайшов досередини і кілька хвилин репетирував, що має сказати, перш ніж уточнити номер у своєму нотатнику. Потім набрав 2613, кинув чотири пенси в монетоприймач і деякий час чекав, поки йому відповів голос літньої людини:

– Моріс Свонн.

– Доброго дня, пане Свонн. Моє прізвище Кліфтон. Я керівник відділу корпоративних субсидій банку «Фартинґс», і ми розглядаємо можливість внести пожертву в будівництво театру. Чи могли б ми зустрітися? Я, звісно, буду дуже радий завітати до вас.

– Ні, вважаю за краще зустрітися в школі, – жваво заперечив Свонн. – Тоді зможу показати вам, що ми запланували.

– Гаразд, – погодився Себ, – але, на жаль, я в Шифналі проїздом і сьогодні повертаюся до Лондона.

– Тоді я підійду зараз же. Ми могли б зустрітися біля шкільних воріт за десять хвилин?

– З нетерпінням чекаю на зустріч із вами, – сказав Себ.

Він повісив слухавку і швидко попрямував назад до гімназії. Чекати довелося недовго, і Себ помітив немічного джентльмена, який повільно чимчикував до нього, спираючись на ціпок.

Після того як Себ назвався, Свонн промовив:

– Оскільки у вас так мало часу, пане Кліфтон, я краще відведу вас одразу до Меморіальної зали, де зможу показати плани архітектора щодо нового театру і відповісти на будь-які запитання, які у вас можуть виникнути.

Себ прослідував за літнім чоловіком крізь шкільні ворота, подвір’я і до зали, слухаючи, як той теревенить про важливість того, щоб молодь мала свій театр, і про те, що це може змінити для місцевої громади.

Себ витратив свій час на вивчання детальних креслень архітектора, вивішених на стіні, а Свонн продовжував захоплено вихваляти проєкт.

– Як ви можете бачити, пане Кліфтон, у нас тут буде просценіум [14] Просценіум – передня, найближча до глядачів частина сцени, розташована перед порталом сцени і завісою, що виступає в залу для глядачів. , і ще буде достатньо місця для зберігання реквізиту, а акторам, які стоятимуть за лаштунками, не буде тісно, і якщо я зберу всю суму, хлопці та дівчата зможуть мати окремі гримерки.

Він відступив.

– Це мрія усього мого життя, – зізнався старигань, – яку сподіваюся побачити реалізованою, перш ніж віддам Богові душу. Чи можу запитати, чому ваш банк зацікавився таким невеликим проєктом у Шифналі?