Джеффрі Арчер - Могутніше за меч

Відхилившись назад, він висунув шухляду єдиної шафи й витягнув звідти три теки.

– Але маю вас попередити, що ціна на землю фермерських господарств зросла, позаяк уряд вирішив дозволити податкові пільги тим, хто інвестує в сільськогосподарські угіддя.

Себ промовчав, і Воткінс розгорнув першу теку.

– Ферма «Асґарт», розташована на кордоні з Веллсом, сімдесят акрів землі, здебільшого ріллі, і чудовий вікторіанський особняк… потребує невеликого ремонту, – додав він неохоче.

– А ціна?

– Триста двадцять тисяч, – назвав Воткінс, передаючи брошуру, і швидко додав: – Але можливий торг.

Себ заперечно похитав головою:

– Я сподівався на щось не менше тисячі акрів.

Очі Воткінса спалахнули так, ніби він виграв джек-пот.

– Є одна виняткова пропозиція, яка нещодавно потрапила на ринок, але я лише субагент, і, на жаль, оферти можна складати лише до п’ятої години цієї п’ятниці.

– Якщо це те, що мені треба, я не зволікатиму.

Воткінс відсунув шухляду свого письмового столу і запропонував клієнтові брошуру ферми «Шифнал».

– Це вже виглядає цікавішим, – схвалив Себ, гортаючи сторінки брошури. – Скільки за неї просять?

Ріелтор повагався, ніби не бажаючи називати суму. Себ терпляче чекав.

– Я знаю, що є пропозиція від «Севіллса» в один мільйон шістсот тисяч, – поінформував Воткінс.

Тепер настала його черга терпляче чекати, що клієнт відповість на цю пропозицію.

– Може, мені буде краще вивчити деталі під час обіду, а потім повернутися сюди пізніше й обговорити це з вами?

– А я тим часом підготую все, щоб ви могли оглянути цю нерухомість?

Це було останнє, чого хотів Себ, тому він швидко відповів:

– Я прийму рішення, коли матиму можливість перевірити деталі.

– Час працює проти нас.

«Це правда», – подумав Себ.

– Я повідомлю вам про своє рішення, коли повернуся сьогодні пополудні, – повторив він вже упевненіше.

– Певна річ, – Воткінс схопився, відпровадив його до дверей, ще раз потиснув руку і сказав: – Із нетерпінням чекатиму на нашу зустріч згодом.

Себ вийшов на Гай-стрит і хутко подався назад до пабу. Пан Ремсі стояв за шинквасом, витираючи склянку, коли Себ сів на ослінчик перед ним.

– Ну що, пофартило?

– Можливо, – сказав Себ і поклав глянцеву брошуру на стійку, щоб її зміг побачити господар. – Ще одне пиво, може, приєднаєтесь до мене?

– Дякую. Ви будете обідати?

– Попрошу і стейк, і пиріг із нирками, – замовив Себ, вивчаючи меню, написане крейдою на дошці за шинквасом.

Ремсі не відводив від брошури очей, навіть коли наливав пів пінти клієнтові.

– Я можу вам розповісти дещо про цю власність, – сказав він, коли його дружина вийшла з кухні.

– Здається, ціна трохи завищена, – зауважив Себ, закидаючи свій третій гачок.

– Авжеж, – погодився Ремсі. – Бо ще п’ять років тому за цей маєток правили триста тисяч, і навіть за цією ціною молодий пан Коллінґвуд не міг його продати.

– Нові податкові пільги можуть бути причиною цього, – припустив Себ.

– Це все одно не пояснює таку ціну.

– Можливо, власнику надали дозвіл збудувати на земельній ділянці житло або одну з тих нових промислових зон, якими так захоплюється уряд.

– Але не в нашому селі, – втрутилася пані Ремсі, коли приєдналася до них. – Парафіяльна рада може й не мати, що сказати, але влада графства зобов’язана інформувати нас, якщо хоче щось будувати – від поштової скриньки до кількарівневої автостоянки. Із запровадженням Великої хартії вольностей [12] Велика хартія вольностей 1215 року – перша «неписана» конституція Англії. Вважається першим юридичним документом, у якому закладені основи концепції прав людини, що створило передумови для подальшого утвердження свободи та верховенства права. нам дозволено подавати заперечення та затримувати процедуру на дев’яносто днів. Не те щоб цьому приділяли багато уваги…

– Тоді там має бути нафта, золото або загублений скарб фараонів, похований під землею, – пожартував Себ, намагаючись дізнатися якнайбільше.

– Я чув і про більш дивні версії, ніж ця, – докинув Ремсі. – Скарб римських монет вартістю у кілька мільйонів, закопаний скарб. Але моя улюблена – те, що Коллінґвуд був одним із грабіжників, котрі ховали на фермі «Шифнал» свою здобич.

– І не забувайте, – сказала пані Ремсі, знову з’являючись зі стейком і пирогом із нирками, – що пан Свонн запевняє, ніби знає, чому так зросла ціна, але нікому не скаже, якщо не отримає велику пожертву на шкільний театр.