Джеффрі Арчер - Могутніше за меч

Гаррі зачекав понад годину, перш ніж попросити стюардесу принести кілька аркушів паперу з логотипом БТКА. Але коли їх принесли, передумав. Двоє чоловіків, які сиділи через прохід від нього, занадто часто зиркали в його бік.

Гаррі нахилив спинку сидіння, заплющив очі, знову й знову подумки перебираючи список. На той момент, коли літак приземлився у Хітроу, пасажир був уже вкрай виснажений як морально, так і фізично.

І тільки радів, що шпигування не було його професією. Гаррі вийшов із літака першим і зовсім не здивувався, побачивши сера Алана, який чекав на асфальті біля трапу. Прибулець зайняв місце поруч із ним на задньому сидінні автівки, яка швидко виїхала з аеропорту, минаючи митницю.

Окрім «Доброго ранку, пане Кліфтон», секретар Кабінету Міністрів не сказав жодного слова, лише передав нотатник та авторучку.

Гаррі написав дванадцять імен, дев’ять адрес і двадцять один номер телефону, які тримав у пам’яті вже кілька годин. Він ще раз перевірив список, перш ніж передати його серу Алану.

– Я вам дуже вдячний, – сказав той. – І гадаю, вам буде приємно дізнатися, що я додав кілька абзаців до доповіді, яку наступного тижня виголосить в ООН міністр закордонних справ, що, сподіваюся, допоможе у справі Бабакова. До речі, ви помітили двох моїх помічників, які сиділи через прохід від вас у першому класі? Я послав їх, аби захистити вас у разі, якщо у вас виникнуть проблеми.

– Нічого не знаю про угоду на один мільйон шістсот тисяч, – заявив Седрик, – і навряд чи міг би про таке забути. Доведеться поцікавитися, чим займається Слоун.

– Уявлення не маю, – визнав Себастьян, – але впевнений, що має бути якесь просте пояснення.

– Кажеш, що він не повернеться до п’ятниці?

– Саме так. Він на конференції у Йорку.

– Отже, це дає нам кілька днів, аби все рознюхати. Мабуть, ти маєш рацію, і цьому є якесь просте пояснення. Але один мільйон і шістсот тисяч, – повторив Седрик. – А пан Коллінґвуд прийняв його пропозицію?

– Так сказав пан Воґан із «Севіллса».

– Ральф Воґан старої школи, він не помиляється.

Седрик кілька хвилин розмірковував, а потім мовив:

– Буде краще вранці з’їздити до Шифнала і спробувати покопати. Почни з місцевого пабу. Бармен завжди знає все, що відбувається в його селищі, а один мільйон і шістсот тисяч мали б викликати цілу купу пліток. Після того як перебалакаєш із ним, поцікався у місцевих агентів із нерухомості, але тримайся на відстані від Коллінґвуда. Якщо цього не зробити, Слоун про все дізнається і вирішить, що ти намагаєшся його підсидіти. Гадаю, що краще тримати це між нами, якщо справа виявиться абсолютно невинною. Повернувшись до Лондона, приїжджай на Кедоґан-плейс і розповіси все за вечерею.

Себ вирішив, що не варто говорити Седрику, що на завтрашній вечір він забронював столик у «Мірабеллі», щоб повечеряти із Самантою. Годинник на полиці коминка вдарив шосту, тож він знав, що за дверима чекає заступник голови Росс Бьюкенен. Відтак піднявся, щоб іти.

– Молодець, Себе, – похвалив Седрик. – Будемо сподіватися, що існує якесь просте пояснення. Але в будь-якому разі дякую, що поінформував мене.

Себ кивнув. Діставшись до дверей, він обернувся, щоб побажати на добраніч, але побачив, як Седрик ковтнув піґулку. Тож вирішив прикинутися, що нічого не помітив, і зачинив за собою двері.

Наступного ранку Себ встав, одягнувся та пішов із дому ще до того, як прокинулася Саманта.

Седрик Гардкасл ніколи не їздив першим класом, але завжди дозволяв це своєму вищому персоналу, якщо намічалася далека мандрівка. Хоча Себ і прихопив примірник «Файненшел таймс» в Естоні, він заледве встиг переглянути заголовки під час своєї тригодинної подорожі до Шропшира. Його думки були зайняті тим, як найкраще використати свій час у Шифналі.

Потяг прибув на станцію Шрусбері лише об одинадцятій тридцять, і Себ, не вагаючись, узяв таксі до Шифнала, а не став чекати електрички, бо зараз час був його грошима. Він зачекав, поки вони виїдуть за місто, перш ніж поставити водієві перше запитання.

– Який паб у Шифналі найкращий?

– Залежить від того, чого ви шукаєте: смачно попоїсти чи випити найкращого елю в окрузі.

– Я завжди вважав, що про паб можна судити за його власником.

– Тоді вам потрібен «Шифнал армс», який належить Фреду та Шейлі Ремсі. Вони керують не тільки пабом, а й усім селищем. Він – президент місцевого крикетного клубу і грав у місцевій команді відбивачем. Навіть кілька разів виступав за збірну графства. І ще він член парафіяльної ради. Але попереджаю, що їжа там кепська.