Ганна Гороженко - У вогні плавильника. Срібло

На що Маєрін мило всміхнулася:

– Ви про Самійла кажете?

– Так, мій первісток, – княгиня нарешті стала почуватись вільніше в присутності господарки покоїв.

– Гарний у вас син. Знаєте, я так довго незаміжня, що іноді думаю, чи не варто мені знайти собі доброго шляхтича. Для земних потреб, як ви розумієте. – Урсула лукаво всміхнулась.

– Самійло дійсно гарний чоловік і вояк, – Корецькій здалось, що вона намацала слабинку коханки короля, якій подобаються молоді чоловіки.

– Не хочеться кликати служок. Налийте нам вина – стоїть на тій консолі під гобеленом, – тонкі пальці вказали напрям і Корецька слухняно рушила. Вона згадала Парасчині настанови «якщо треба буде навернути когось на свій бік» – пригадались слова старої. У персні з секретом у ємності під відкидним хризопразом – порох із мішечка з зеленою ниткою. Корецька зраділа тому, як все добре складалось – непомітно вона висипала вміст каблучки у келих Урсули і розлила вина.

– Це гарне італійське вино. Я люблю усе італійське. І ненавиджу німецьку моду, – улесливо мовила всевладна фаворитка.

– А мені подобаються високі коміри, – княгиня підіграла співрозмовниці.

– Ребато! Обожнюю їх! – вигукнула фаворитка і розсміялась.

– Я їх замовляю в Лондоні. А ви? – Корецька простягнула Урсулі келих.

– Мені їх роблять на замовлення, – жінка відпила вина і причмокнула. – І все ж мушу вам сказати, що розглядаю вашого сина, як можливу партію. Але чи не застара я для нього? Бо таки старша на добрий десяток літ.

Жінка підморгнула Корецькій.

– Думаю, це лише велика перевага жінки, коли в неї є досвід. Він, гадаю, був би радий такій партії, – Корецька зручно вмостилась у кріслі.

– Але не буде радий Сигізмунд, – зітхнула Урсула і замислилась, торкнувшись довгими пальцями свого круглого підборіддя. – Ви мені сподобались, княгине, при дворі у вас є друг. Але будьте обережні – фортуна мінлива, – Маєрін ще раз розпливлась у посмішці і майнула рукою даючи знак, що аудієнція завершена.

Покої впливової фаворитки Корецька полишала збентежена. Надто все просто вийшло у неї з Урсулою. Такий несподіваний фінал розмови. Може, дійсно парасчине ворожіння подіяло?

Анна Корецька спинилась у варшавському палаці свого брата Яна Кароля Ходкевича – коронного гетьмана Литовського. Але той зараз у Лубнах, готує армію до походу на Москву. У Варшаві подейкують, що до вояків приєднається і сам король Сигізмунд – у королівському палаці почали пакувати речі. Та характер монарха піддані знали добре – той був мінливим у своїх намірах. Тож всі у Варшаві очікували на звістки з покоїв Урсули Маєрін – якщо вона й досі не віддала наказ збиратись в дорогу, значить, ніякої подорожі не буде.

Корецька мала предстати перед королем. В першу чергу вона хотіла виправдатись за наїзди на землі унії, а потім зробити все можливе, аби монарх покарав Софію Ружинську за її жорстокі вчинки. Знищення міста – справа, на яку Сигізмунд не зможе заплющити очі.

Вірний Євстафій чекав на господиню на виході з палацу Ходкевичів. Жінка в чорній шовковій сукні з золотими ланцюгами на грудях, з високим коміром, який кріпився на металевий каркас, такий самий, що носить Урсула, вийшла зі своїх покоїв. Та щойно вона зачепила поглядом картини у вітальні, стрімка хода пані перервалась. На неї зі стіни дивився брат у залізних латах – чорнявий бородань із сумними очима. Лише сестрі його відомо, чому такий успішний політик та воїн горює. Кращих батьків, ніж були у них, годі бажати. Вони знали ціну освіті. Татусь, Іван Ходкевич, три роки служив при дворі Карла V, імператора Священної Римської імперії. Тож не дивно, що він сплатив навчання і власних синів. Ян Кароль вчився в єзуїтському коллегіумі в Баварії, а потім військову науку продовжив в Італії та на Мальті. Анна знала, що у братовому серці навічно лишились італійська блакить, розпечена сонцем земля і солоне море, а ще чорні очі італійської панни, які заплющила чума в 1590-му році. Про цей свій біль Ян зміг розповісти лише сестрі.

Поруч з братовим портретом – зображення батька та матері у пишних рамах. Гетьман Литовський сюди, у Варшаву, перевіз ці портрети із їхнього родового палацу. Поруч із Яном на стіні – у довгому червоному плащі-опанчі, їхній татусь Іван Ходкевич – поборник руських земель, противник приєднання їх до королівства польського, критик Люблінської унії, яка утворила Річ Посполиту – дивним чином ледь не став королем цієї держави. На виборному сеймі 1572 року шляхта пропонувала йому корону. Натомість, батько попросив виборців обрати королем француза Генриха Валуа. Поруч із Іваном Ходкевичем темноока жінка, вбрана у старомодні русинські шати з рантухом і шапкою на голові – Христина Зборовська, їхня з Яном Каролем мати. «Мамо, як я за тобою сумую. І за татом…» Анна занурилась в свої тринадцять, коли її вирішили віддати заміж за старшого від неї князя Корецького. Ранні шлюби для дівчаток не були чимось дивним. Княгиня згадала, як їхала з батьківсього дому в Корець і гірко плакала. Її ж, наче убиту горем, намагалась заспокоїти матір, яка так само рано встала під вінець. Ось і зараз сльоза покотилась щокою пані.