Ганна Гороженко - У вогні плавильника. Срібло

Жінка хотіла ще щось додати, але у вухах різко зашуміло, мряка застелила очі і княгиня відчула, як тіло її мліє. Ротмістр ледь встиг підхопити зблідлу господиню, яка вже падала з коня.

Отямилась жінка в траві, її оточили вірні гайдуки.

– Треба повертатись, Ваша світлосте.

– Залиште тут наших людей, поки не приїде варта Софійського монастиря.

Пані підвелась і ледь вмостилась у сідло. Вона відчула, як її нудить. Стала згадувати, що це вже не вперше. «Невже я вагітна? За що така кара? Більше місяця з часу нападу на Черемошку… значить, буде адамове дитя… брата мого чоловіка… Ні, це не може статись». Діставшись дому, княгиня звеліла служкам налити в купальню гарячої води, майже окропу. Знала вона – жінки-челядниці розгадають її таємницю, а тому заборонила розповідати будь-кому, що відбуватиметься в Ружині наступні кілька днів.

Анна Корецька нервувала. Ніяк не могла обрати, який комір фрез більше пасував би до її вбрання – чорного з дрібними перлами та золотими ланцюгами. Вона має прибути до королівського палацу за годину і вже мусила виїхати, але все ще стояла перед люстром у мідній оправі. Служка, побачивши нервування княгині, принишкла – ніколи свою сувору пані такою розгубленою не бачила. Анна почала глибоко дихати – вдихала і повільно видихала. Голова від того світлішала.

– Давай той, що поменше, – нарешті звеліла господиня, і челядниця заходилась пришивати до цупкого єдвабу охайний невеликий комір із вузькою смужкою мережива.

Нарешті вбрання було готовим і можна було їхати. Вже на порозі княгиня застигла, розвернулась, підскочила до скрині і витягнула щось звідти, та так швидко, що покоївка не встигла розгледіти. Потому господиня помчала до почту зі своїх гайдуків.

Анна їхала в кареті у напрямку королівського палацу – вона здогадувалась: її поява при дворі мало кому сподобається. Чоловік, як дізнається про те, що без його дозволу вона наважилась приїхати до Варшави, буде лютувати. Але що там Юхим – всі при дворі будуть вражені своєвільною жінкою, для якої правила неписані. Підтримки Корецька вирішила шукати у найближчої до короля особи – фаворитки, яка насправді й править Річчю Посполитою. Без поради Урсули Маєрін Сигізмунд жодного рішення не ухвалює. Королівські піддані ненавидять німкеню Урсулу, яка всюди встромлює свій довгий ніс, але будь-які питання все ж таки вирішують у її покоях. Сімнадцять років величезною країною править з опочивальні коханка короля. Урсула прибула до двору разом з іншими фрейлінами шістнадцятирічної Анни Австрійської, якій судилось вийти заміж за Сигізмунда та стати королевою Речі Посполитої. Але в чужу країну їхала Урсула із секретними настановами матері, королеви Марії-Анни Габсбург, імператриці Священної Римської імперії. Серед речей в її крихітній дорожній скрині було лише кілька суконь, зваблива білизна та документи на несправжнє ім’я. Урсула – насправді Гінгер фон Грюбеншл із дрібного князівського роду з Баварії. Маленьку кучеряву Гінгер з привабливим личком знайшла серед баварських гір та полонин сама імператриця. За її велінням далеку родичку Габсбургів доставили до двору у Відень і поставили перед вибором – «або розгрібати гній за свинями у себе в провінції, або лягти в ліжко із королем Сигізмундом і стати шпигункою Габсбургів». Імператриця була невпевнена у принадах власної доньки, та й інформатор при дворі нового короля Речі Посполитої був просто необхідний. Гінгер-Урсула із завданням блискуче впоралась. І поки королева народжувала дітей – аж п’ятьох, Маєрін ставала все могутнішою і впливовішою у Речі Посполитій. Ось вже й королева спочила у Бозі, але всевладна німкеня не повернулась додому, вона допомогла наступній дружині Сигізмунда, яку прислала з Відня стара імператриця. Сестра Анни Австрійської – Констанца вже п’ять років у повній залежності від могутньої Урсули, яка навіть призначає їй час побачень із чоловіком. А любить Сигізмунд лише хитру і мудру німкеню і наплювати йому на плітки та етикет. Утрьох – король, королева та фаворитка – вечеряють і подейкують, що навіть сплять. Нещодавно підданих його величності шокувала звістка – монарх замовив сімейний портрет, на якому посередині зображений не він, а гостроноса Урсула Маєрін.

Дормез котився до парадного входу королівського палацу. Корецька подивилась на персні на руках. Самоцвіти виблискували, підморгували їй, немов каміння в оправі живе і намагається її заспокоїти і розрадити. До дверцят підскочили королівські слуги. Корецьку зустрів маршалок двору і сам проводив гостю у покої Урсули.