Ганна Гороженко - У вогні плавильника. Срібло

– Я теж хочу запропонувати вам оборудку, ваша світлосте.

– І яку ж це? – ледь не розсміялась хазяйка, згадавши походеньки отця Антонія у Вільно.

– У Анни Корецької є дуже цінна книга. Вона її привласнила і вивезла з Софійського монастиря. Манускрипт тепер знаходиться в її обійсті у Лісниках, – швидко і пошепки промовляв чоловік у довгій рясі.

– Книги мене не цікавлять, – відрізала Софія.

– Але цікавлять нас, – прошепотів гість.

– Ви хочете, щоб я напала на найміцнішу фортецю в околицях Києва? Ви божевільний! – княгиня вже хотіла відштовхнути панотця, як той схопив її за руку.

– Це дуже важлива книга. В ній – таємні знання, із якими Корецька може отримати величезну владу. – Ружинська обдала холодом священника і той відпустив її лікоть.

Щойно хазяйка вийшла, Грекович зітхнув, поправив золотого хреста на грудях. Він був певен – Ружинська клюне на його приманку.

Мужиловський поблагословив княгиню, побажав миру її дому і сів у дормез, за ним застрибнула довірена людина ігумена Видубицького монастиря.

– І чому Іоасаф не поїхав з нами, не розумію? – роздратовано буркнув Мужиловський, якому було недовподоби, що довелось умовляти княгиню самотужки.

– Останнім часом він дуже дивно поводиться. Навіть готовий відкликати свій позов до Корецької, – зітхнув Грекович.

– Відкликати?! Ще чого?! – Мужиловський пирхнув і розправив гаптований золотом манжет рукава своєї ряси.

Вдовсвіта, поки челядь спала, Анна підвелась із ліжка. Натягнула поспіхом спідницю та казяку, накинула шаль і помчала убік стаєнь. Проковзнула непоміченою до льохів, а звідти серед темряви навпомацки до землянки ворожки. Холод пощипував за вуха та шию, ноги від нього німіли, але княгиня вперто йшла вперед, відшукуючі в передсвітанковій млі парасчине зілля, яке висіло довкола її оселі. Над головою зателіпались і обдали різким ароматом трави. Ще кілька кроків – і будуть невисокі але масивні двері, які немов виросли із самої землі. Анна ще не встигла до них підійти, як вони рипнули і на порозі зі свічкою в руках у самій сорочці і в очіпку вже стояла Параска.

– Я чекала на вас, ваша світлосте. Заходьте, надворі холодно.

– То твої чари? Звідки ти все знаєш, Параско? – княгиня потирала змерзлі руки.

– Ось вам. Чай з листя смородини. Пийте поки гарячий. – Стара дістала глечик з протопленої печі, обгорнула його рушником, аби не опік пальці, і налила темну рідину у миску. – Давайте, пийте… – прорипіла стара. – Вам треба бути здоровою у дорозі.

Параска підморгнула пані і присіла на іншому боці столу. Корецька і справді змерзла, тож сьорбнула ворожчине вариво.

– Мабуть, ти знаєш для чого я до тебе прийшла…

– Я багато що відчуваю, але я не провидиця, моя зозулько. Сама я без моїх молитов нічого не варта, – пробубніла своїм старечим ротом Параска і піднесла до м’ясистого носу пучок сушеної м’яти.

– Я їду до королівського двору у Варшаву. Параско, це далеко і мене довго не буде. Я не знаю, чи зможу звідти вплинути на Ружинських.

– Вас ця Софія непокоїть? – промовила стара, не відриваючись від м’яти.

– І не лише. Мене ще непокоїть та книга, яку зараз вивчає Зизаній. Я хочу бути певна, що ніхто про неї не довідається.

Стара більше на ставила запитань, мовчки дістала порожню миску, плюнула туди, висипала потолочену траву у розвела дерев’яною паличкою, щось шепотіла… Княгиня здригнулась від холоду і потяглась до чаю.

– Стійте, моя пташко! – вигукнула стара. – Ви повинні бути пильною у вашій подорожі. Нитки скручуються у вузол. Та я не бачу, що це за вузол і до чого він. Ви повинні бути обережною.

Стара залила своє ворожіння водою і вилила всю решту у відро. Кіт нявкнув, зіскочив з печі і став тертися об ноги княгині. На це Параска всміхнулась своєю чорною порожнечою.

– Геть! – роздратувалась на тварину княгиня.

– Але й буде вам розрада, моя зозулько. – Параска підвелась і ногою відсунула мурка. – А за вашу книгу не переживайте. І за землі ваші. Без вас нічого не станеться.

– Параско, простеж за Зизанієм.

– Добре, простежу. А це вам на дорогу. – Жінка дістала два цупких крихітних мішечки, перемотаних різнокольоровими нитками.

– Ось у цьому, з зеленою ниткою, – якщо вам треба буде когось навернути на свій бік. – Корецька вражена дивилась на стару. – А з червоною ниткою – для того, кого треба буде затримати біля себе та розпалити в його душі велику пристрасть і похоть.

– Параско, ти що таке кажеш? Щоб я?