Михайло Бервецький - Мій рідний Макунів. 2-ге видання

Про прадіда чомусь внуки не пам’ятають, можливо, рано помер. Дід Павло одружився з дочкою одного заможного селянина із сусіднього села Купновичі з родини Піцюрів-Стаховичів, тобто з тої самої родини, про яку я вище розповідав. Майбутня дружина діда, баба Рузя, вийшла заміж за діда, коли їй виповнилось лише 15 років. Ясно, що такий ранній шлюб міг відбутись лише по волі батьків, а воля батьків для дітей була законом. Батько був в нареченої нерідний і, видно, хотів швидше позбутися нерідних дітей. Крім того, на цей випадок чітко працював так званий інститут свах, хоча це все було неофіційно, але звідниці при потребі працювали швидко і чітко, знаходячи потрібних женихів і невісток. І не просто знаходили, ай заздалегідь морально готували до сімейного життя. Майже не було випадків, щоб хтось з молодих насмілився ослухатися волі батьків, адже це був би повний сімейний розрив, внаслідок якого неслухняні діти позбувались частки батьківського приданого (спадщини). Такі дії були б привселюдно засуджені священиком, родиною, сусідами, а то і всією громадою. Непокірних чекав розрив родинних зв’язків, і це не дивно, ніхто не мав права порушувати вікові традиції. Щоб піти на такі порушення, треба було хіба що виїхати з села, а їхати було нікуди і нізащо, хоча виїзд був свобідним. Це вже в 30-х роках людей вербували на роботу в Америку, Німеччину, Канаду, Францію та ін.. Там і сьогодні живе дуже багато наших українців. То була друга еміграція.

На мою думку, такий принцип добору сімейних пар мав і свої позитивні сторони. В сім’ю ніколи не брали поганих, не роботящих зятів (п’яниць тоді ще не було), невісток не брали сварливих, брехливих і хворобливих. Не брали злодіїв, паліїв (в селі про таких всі знали). В сім'юбрали невісток з багатим приданим, роботящих, здорових. А тому підбір був добрий, але не бездоганний. В цьому шаленому доборі основну роль відігравав майновий принцип, всі старались видати дочку заміж за багатого, або навпаки, а тому в більшості випадків такі сім’ї були прототипом «Кайдашевої сім'ї» Н. Левицького. Розлучень тоді теж не було, церква була категорично проти розлучень. Незважаючи на віками встановлені традиції, звичаї, вродливі дівчата завжди мали кращий шанс і виходили заміж без особливого приданого, тут перемагала сама природа.

Наскільки відомо, шлюб мого діда Павла і баби Рузі був досить вдалим, а, можливо, і щасливим, хоча б тому, що баба була досить гарною сільською дівчиною, надзвичайно доброю і чуйною людиною. Її щирість і повага до людей скоро привернула увагу всіх односельчан. За все це її шанували. Крім цього, виходячи заміж, баба отримала багате придане разом із землею. Таким чином, господарство діда розширилось, але великих перспектив не мало. У діда з бабою скоро народилось багато дітей. І вже тоді треба було думати про їхнє майбутнє—придане. Господарював дід непогано, хоча земля не давала необхідного прибутку, але дід зумів побудувати нову велику хату з трьох кімнат і кухні, та ще й покрив бляхою, а не соломою, як всі тоді крили хати. Це була перша велика хата в селі, та ще під бляхою. Ще збудував велику стайню з кормоцехом на утримання 4-ох коней, 6-ти корів, 4-х свиней. А також велику стодолу приблизно 20м х 10м з двома заїздами і трьома ангарами для зберігання врожаю. Обмолот зерна тоді робили вже після всіх польових робіт. Обмолот зерна в діда вже проводили не ціпами, а молотаркою, яку дід теж придбав. Був у діда і млинок для очистки зерна. На все це потрібно було витратити відповідні кошти. Пізніше дід збудував ще і зерносховище шпіглері з грубих дубових зрубів. Як бачимо, дід заклав солідний фундамент для подальшого розвитку і розширення свого господарства. Правда, він ще мав 2.5 га свого дубового лісу, але використовував його дуже дбайливо, в обмеженій кількості. Ніби все йшло добре, але були і прикрі хвилини, помер молодший син Нестор, казали, що не без допомоги сусіда ВенгераІвана, ніби-то він якось його вдарив, і після цього хлопець довго хворів і помер. Чи справді так було, чи ні, сказати трудно. Померла одна із старших дочок Марія, вже заміжньою захворіла на туберкульоз, азгодом захворів і помер її чоловік. Вони залишили маленьку дочку Олю, яку виховували дід з бабою. Дочка Параня вийшла заміж на Берці за ГринчукаФедора, а дочка Ліля за Базиляка Івана з Загреблі, дочка Катерина пішла заміж в село Керниця, а в післявоєнний час виїхала з чоловіком до Америки, де й проживала.

На жаль, зростання господарства тривало недовго, діда мобілізували на війну. Це був початок Першої світової війни, під час якої дід воював на боці Австро-Угорщини, під владою якої знаходилась і Галичина ще з 1772 року. Як ви знаєте, війна для Австро-Угорщини закінчилась поразкою.