Михайло Бервецький - Мій рідний Макунів. 2-ге видання

Але з часом сама ідея знаходить свого виконавця. Можливо, вона мені десь глибоко засіла в душу, поступово визрівала в моїй свідомості до певного часу. І коли прийшов цей час, мені вже хочеться самому трохи зупинитися, оглянутися назад і ще раз згадати вже про свій пройдений шлях, проаналізувати свої помилки, застерегти від них інших і жити з надією, що твої діти, внуки будуть жити вільно, заможно, розумно, щасливо і краще, ніж прожив ти. Прочитавши мою розповідь, ви зрозумієте, що ви поправу заслуговуєте на це. Але, як кажуть, на все свій час. Життя швидкоплинне, і потрібно встигнути зробити так, щоб вже в зрілі роки ви відчули його насолоду. Діти завжди повинні жити краще, духовно багатше, ніж їхні батьки. Ніби така закономірність. Сьогодні я пригадую прожите, зіставляю батьківське і своє життя, і я в цьому переконуюсь.

Поки я перебував в таких спогадах, якось зненацька до мене підкралась зовсім несподівана думка написати історію нашої родини. Минуло небагато часу, і я змушений був робити записи окремих епізодів. Я робив їх всюди, по дорозі на роботу, на роботі і навіть прокидався і теж щось пригадував і записував. Пізніше я телефонував знайомим. Зустрічався з родичами, щоб і в них щось дізнатися про родину. На великий жаль, ця думка прийшла до мене дещо з запізненням, лише після смерті батьків, а тому не маю нагоди повністю використати основне джерело, яким були або могли бути батьки.

Коли помирають батьки, а ти приходиш на їхню могилу, то зразу відчуваєш розрив зв’язків поколінь, відчуваєш, що зразу ти постарів і тобі немає з ким порадитись, порадитись з тим, в кого є життєва мудрість. Особливо я це відчув, коли померла мама. Молоді діти не завжди хочуть розуміти батьків, їх старань, ставлення. В більшості це розуміння приходить до дітей зі значним запізненням, а можливо, зовсім не приходить.

Цю непросту, а здебільшого надзвичайно складну історію нашої сім’ї я розповідатиму, використовуючи свої спогади, які базуються виключно на фактичних матеріалах, а також спогадах моїх батьків, родичів, знайомих, і те, що особисто сам бачив і пережив. Мої спогади про батьків в більшості ґрунтуються на сумних і вистраждалих матеріалах, які надто повільно визрівали в глибині моєї душі, а тепер просяться на поверхню, щоб стати живою сімейною правдою, про яку батьки боялися навіть згадувати, щоб не нашкодити своїм дітям. Окрім того, це розповідь і про особисте життя, ще зовсім дитячі враження від тих подій про пережите, як дитяча психіка сприймала цю несправедливість до моєї родини, до батьків, до нас. Я постараюся викласти події і факти, які вкарбувалися в моїй пам’яті на все життя. Пишу я це ще для того, щоб загоїти біль за моїх близьких, за себе, біль який постійно нас супроводжував протягом всього свідомого життя. Все, що я подаю, настільки правдиве, що при бажанні матеріали можна використати для більш серйозної роботи, або хоча б отримати певні уявлення про цей період життя трьох поколінь.

Я дуже радий, що таке сталося зі мною, що саме вибір написати цю історію випав на мене. Я розумію, як в даному випадку необхідно бути надзвичайно правдивим щодо тих подій, які стануть основою моєї розповіді. Починаючи таку роботу, я буду старатися зберегти звичаї, привички, сімейні традиції і світлу пам'ять про своїх близьких і рідних. Я лише переживаю, чи зумію зібрати все в єдине ціле і належним чином викласти так, як я це задумав. Саме тому я готовий ще раз заново пережити, набратися терпіння і писати. Я маю право на спогади ще й тому, що сам пережив ті часи, сам був свідком і в певній мірі учасником цих трагічних подій.

Історія нашої сім’ї (родини) має право на пам’ять, вона терпеливо вистраждана з прихованою ненавистю до тих, хто скривдив її, хто обікрав наше дитинство, хто нишком, підло і нізащо вислав моїх батьків у Кустанайські степи, а потім без вини і надовго посадив в тюрму, залишивши малих, беззахисних дітей круглими сиротами при живих батьках, без жодних прав і засобів до існування. Згадуючи і усвідомлюючи все пережите, яке неможливо забути, я впевнений, що пройде певний час, і мої спогади будуть прочитані дітьми і внуками як пізнавальний матеріал (для сімейного користування) Я дуже хочу, щоб історія нашого родоводу продовжувалась, збагачувалась і залишалась в пам’яті поколінь. Адже все це було. Я і сам не знаю, як краще написати про нашу берегиню, про нашу оселю, де ми народились і виросли, про усе, що в ній було, що нажили дід з бабою, наші батьки, що збереглося, а що втрачено назавжди і залишилося лише в пам'яті.