Михайло Бервецький - Мій рідний Макунів. 2-ге видання

Туди без суда і слідства було вивезено: діда Павла, бабцю Рузю, тата Данила, маму Марію, брата Богдана і звичайно Володимира. Там померає дід Павло. Не проживши там і року родина відчуваючи подих війни, втікає до дому. Починається війна з німцями, тут не на живесься. Після закінчення війни, новий прихід визволителів, як народ казав «других москалів”бо перші прийшли в 1939 році і їх пішли. А другі прийшли більше, як на пів століття. І знову каток репресій не минає родину Бервецького Володимира. Засуджують батька, а потім і маму до 10 років тюрми. Майно кофісковують, житло також, троє дітей залишаються, безбатченками і безхатьками і це в гуманній комуністичній державі, так вони себе називали. Комуністична теранія ламала все на своєму шляху. Вчитаймося в розповідь пана Володимира і ми зрозуміємо весь трагізм життя нашого народу в середині 20 століття.

22 липня 2017 року дякуючи Іваницькій Розалії Андріївні, відбулася зустріч з представниками родини Слюсарчика Василя Івановича, яка також буларепресована в 50 роках. Зустріч проходила в родинному будиночку Слюсарчика Григорія що на вулиці Луговій, перед Рясне-1. Зараз там проживають діти Григорія Ігор і Дарія з сім’ями. Вцей час в гостях у них також були: тітка Оля, що зараз проживає в місті Пустомити і її племінниця Ганна Гречкосій з Оброшино. Ми гарно спілкувалися. Переважно Ольга Василівна згадувала про батьківськусім’ю, про виселення в Сибір, про життя там і повернення до дому. Її доповнювали спогадами Дарія Григорівна і Ганна Павлівна. Пані Ольга і Ганна пообіцяли своїспогади викласти на папері і менше ніж через рік я отримав їхній рукопис, який увійде до книжки. Ще пані Ганна дала сімейні фотографії, щоб поділитися з молодими істориками, які досліджують історію Галичини з організації «Локальна історія.»

В лютому 2019 року Ганна Гречкосій, мама якої Слюсарчик Наталя дає мені телефон до Балабух Богдана Івановича, сім’я їхня також була виселина в Красноярський край Сибіру. Після телефонної розмови ми договорись про зустріч. І 10 березня я був в гостях у пана Балабуха, щопроживає у Львові в районі вулиці Окружної. У нас вібулась зацікавлена, змістовна розмова. Ми обмінялися деякими історичними матеріалами. Пан Богдан наддав мені історичні фото з життя його родини першої половини двадцятого століття. Спогади пана Богдана і його брата Володимира також увійдуть до нашої спільної історії нашої малої батьківщини. З паном Богданом в нас зав’язався дружній взаємно інтересний діалог, повязаний з інтересом до нашої історії, яка переплетена з історією наших сімей. Я кілька разів знову відвідав архіви м. Львова, а пан Богдан неодин раз відвідував родини його матері і батька, які проживають в с. Макуневі і с. Градівка (Гошани) з відки кожен раз привозив нові і нові історичні матеріали і інформацію. Фотографія ми які він роздобув в родинах ми ділились з редакцією журналу «Локальна історія», які вони використають в своїх працях. В такій співпраці всі мали певний зиск родина пана Богдана краще взнала історію своєї родини, а ми отримали цікаві історичні матеріали. В свої 82 роки пан Богдан веде активнее життя, одного разу поділився зімною насінням шести видів квітки мальви (це і однорічні і дворічні рослини різних кольорів), яку сам вирощує на своєму подвір’ї, а в часи свята Миколая подарував мені ікони, які за унікальною технологією виготовляє він з братом Володимиром і дітьми. За що йому велике спасибі.

17 березня відбулася ще одна зустріч. На цей раз з Кутним Григорієм з Шишорович, а його батько походить з Макунева, недалекий мій сусід. Його сім’я також булла репресована комуністами. Але співпраця моя з паном Григорієм не вийшла, так само як з деякими іншими родинами. І це їхній вибір і їхнє право.

З Орисею Закопець (Гнідюк) ми познайомилися в соцмережі «однокласники», а з 2016 року спілкуємося в «фейсбуці» і по телефону. Орися є внучкою Буяр Івана Григоровича і Марії Іванівної. Родина Буяр булла виселена в Іркутську область. Її мама Наталя познайомилася з татом Орисі, Гнідюк… на засланні в Іркутській області Росії. Батько родом з Волині, була активним участником ОУН- УПА. Орися вжедовгий час очолюєтоваристворепресованих, якіперебували на спецпоселенні в Іркутськійобласті.

Щовийшлосудити Вам- читачам книги.

Ця книжка піднімає з забуття імена чесних, добрих людей – наших земляків, які в данийвідрізокісторичного часу проявили людськугідність і паріотизм, булипоряднимилюдьми і вірнимизаповітам Бога.

Читать дальше