Михайло Бервецький - Мій рідний Макунів. 2-ге видання

Процес адаптації мами в сім’ї Бервецьких продовжувався, і мама розуміла, що треба себе якось стверджувати, а це могло відбутися лише бездоганною поведінкою і непосильною працею. Мама це довела, в кожній роботі вона завжди була попереду, а особливо у польових роботах. При збиранні врожаю, коли всі зернові збирали серпами, в’язали в снопи і складали, біля мами поруч боялися ставати інші робітники, щоб не осоромитися, тільки один вуйко Ігор міг змагатися з мамою як рівний. Мама розповідала, що через певний час господарство стало роз-ширюватись, всі роботи вчасно закінчувались і без втрат. Дід продавав залишки зерна, а за виручені гроші додатково придбав коня і корову. Скоро і до невістки почали ставитися дещо по-іншому, дід з бабою почали хвалити маму. Спочатку скрито серед близьких, а потім і привселюдно. Для мами це була найвища нагорода.

Треба сказати, що мама прийшла в сім’ю Бервецьких теж не з пустими руками. Вона була добротно одягнута з врахуванням того, що необхідно було мати молодій дівчині, яка виходить заміж. Все це мама зуміла собі придбатипід час служби у Львові у своєї цьоці. Щодо приданого, то батьки дали мамі добротну корову і морг землі (0,70 га). Ясно, що цього для невістки Бервецької родини було мало, саме тому і розгорівся скандал. Скоро він поступово стих, в сім'ю знову прийшла злагода і добробут. Але, як люди кажуть, коли все добре—чекай гіршого. Не встиг дід помиритися зі старшим сином, як до хати прийшла біда, яка принесла багато горя і страждань для всієї сім'ї.

Загадково безвісти пропав молодший син Ігор. Саме на нього дід покладав великі надії, він був його улюбленцем і гордістю. Фактично Ігор мав залишитися на господарстві як спадкоємець. Ось так, без всякого попередження пішов з дому і не повернувся. Вдома спочатку думали, що це черговий вибрик Ігора, тому що знали, що він вже один раз ходив на Закарпаття до русинів в пошуках правди, в боротьбі за Незалежну Україну. Місцеві патріоти прийняли його чомусь з великою підозрою, але тепер це виглядало на щось більш жахливе. Як, чому і з якої причини Ігор пішов мовчки з дому, ніхто точно не знає і по нинішній день. Ніхто не здогадувався, що спокусило його піти на якийсь ризик, ніби-то жодних причин не було. Думаю, що якісь причини все-таки були, але він нікому про них не говорив. Можливо, в нього була велика душевна рана, депресивний стан, після того як його наречена вийшла заміж за іншого. Відомо, що вийти заміж за Ігора хотіло дуже багато дівчат, і не тільки в його селі. Відомо, що Ігор був вольовою людиною, і ця версія відпадає. Більш імовірно, що він загинув випадково в пошуках стосунків з іншими патріотами в боротьбі за Самостійну Україну.

Ігор не визнавав і не любив поляків, які постійно вели політику ополячення українців і принижували їх, називаючи хамами і бидлом. Все це було в крові західних українців, але, як кажуть, хрін редьки не солодший.

Пізніше, вже за радянських часів, стали нас називати ніби краще: хахол, бандерівець і скотина. Відомо, що Ігор був знайомий із соціалістичними ідеями, тобто комуністичними, ця чума двадцятого століття вже тоді розповсюджувалась по селах. В нашому селі її розповсюджували представники соціалістичних ідейБуяр Павло і Базилічок, вони збирали хлопців і знайомили їх з цими ідеями. Тато говорив, що Ігор завжди з ним вів спір з приводу самих ідей і говорив, що це маячня.

З другого боку, Ігор не був настільки грамотний, щоб серйозно зайнятися політикою, але все буває, тим більше в ті часи, таких прикладів є багато і не тільки в нас. Варто тільки знайти певне оточення, осередок відповідних людей, і самому мати хоч трошки в голові олії. Як і коли загинув вуйко Ігор, ніхто не бачив. Ніби хтось розповідав, що бачив, як високий чоловік хотів переплисти річку, по якій пролягав кордон з Румунією, і потонув. Більше жодних версій не було. Чому його не розшукували, а якщо дійсно втопився, то куди занесла його вода, теж відповіді нема. Тато говорив, що те, що Ігор ніби втопився, визнали вже з часом. Гринчук Віра говорить, що в їхній родині була інформація, що Ігор загинув при спробі перетнути кордон з Польщею в районі селаБуховичі. Мама Віри була рідною сестрою Ігора.

В березні 1940 року родину Бервецького Павла Даниловича як родину «кулака”рішенням комуністичної влади було виселено в Кустанайську обл. Разом з головою сім’ї висилено дружину Розалію, а також сім’ю, сина Данила з дружиною Марією і синами Володимиром і Богданом. Це перше виселення родини з нашого села. Головою сільської Ради тоді став після приходу совєтів комуніст Буяр Павло Олексійович.