Ерік Ларсон - Диявол у Білому місті

У понеділок Голмс дозволив листові від місіс Пайтзель дійти до дітей, і Еліс одразу відписала, зауваживши: «Таке враження, що ти страшенно скучила за домівкою». У цьому листі, який Голмс так і не відіслав, Еліс повідомила, що з малим Говардом стало складно. «Одного ранку м-р Г. сказав мені, щоб я йому сказала не виходити наступного ранку, йому він потрібен, він по нього прийде й виведе». Але Говард не послухався, і коли Голмс по нього прийшов, хлопчика не могли знайти. Голмс розсердився.

Попри нудьгу й печаль, Еліс знаходила й радісні моменти, якими варто насолоджуватися. «Учора ми їли картоплю-пюре, виноград, курку, по склянці молока та по морозиву й велику миску страшенно смачного лимонного пирога — правда, гарно?»

Те, що дітей так смачно годують, напевне, мало заспокоїти місіс Пайтзель, коли б вона отримала той лист. Але колишній управитель готелю розповів Ґеєру зовсім інше.

Щодня Екелоу відсилав найстаршого сина нагору до номера, де жили діти, покликати їх їсти. Часто хлопчик розповідав, що діти плачуть: «Їм, очевидно, було дуже погано: вони сумували за мамою, за домом, а жодних звісток не отримували», — писав Ґеєр. Покоївка-німкеня Кароліна Клаусманн, яка прибирала в номері дітей, не раз спостерігала такі самі печальні сцени. За словами Екелоу, вона переїхала до Чикаго. Ґеєр записав її ім’я у свій блокнот.

«Голмс казав, що Говард — дуже неслухняний хлопчик, — згадував Екелоу, — і говорив, що він хоче прилаштувати його в який-небудь притулок чи віддати комусь на всиновлення, щоб не відповідати за нього».

У Ґеєра ще жевріла надія, що діти все-таки живі, як запевняв Голмс. Навіть після двадцяти років служби в поліції Ґеєрові важко було повірити, що хтось може вбити трьох дітей просто так, без жодної причини. Навіщо Голмс узяв на себе цей клопіт — возив дітей з міста в місто, з готелю до готелю, якщо хотів їх убити? Навіщо він купував їм «кришталеві ручки» і водив у зоопарк у Цинциннаті, дбав, щоб вони наїлися морозива й лимонного пирога?

Ґеєр вирушив до Чикаго, але в глибині душі відчував небажання залишати Індіанаполіс: «Щось ніби підказує, що Говард звідти живим не вийшов». У Чикаго він, на диво, виявив, що в поліції міста нічого про Голмса не знають. Він знайшов Кароліну Клаусманн, яка працювала в «Швейцарському готелі» на Кларк-стрит. Коли він показав їй фотографії дітей, її очі наповнилися сльозами.

Ґеєр сів на потяг до Детройта, звідки Еліс написала останній лист у тій коробці.

Ґеєр починав відчувати слід. Поведінка Голмса була зовсім не раціональна, але складалося враження, що він діє за певною схемою. Ґеєр знав, що шукати в Детройті, і разом з іншим детективом поліції він знову почав обхід готелів і пансіонів. Хоча історію він переказував і демонстрував фотографії уже всоте, він не втомлювався і завжди поводився терпляче й люб’язно. У тому полягала його сила. А от слабким місцем пана Ґеєра було переконання, що зло має якісь межі.

І знову він вийшов на слід дітей, помітив паралельне поселення Голмса і Йоук, але тут виявилася ще дивніша річ: у той самий час Керрі Пайтзель і ще двоє з її дітей — Дессі й немовля Вортон — теж оселилися в детройтському готелі (то був готель Ґейса). Ґеєр із подивом виявив, що Голмс перевозить з місця на місце вже три групи людей, перекидає їх з місця на місце, немов іграшки.

З’ясувалася ще одна деталь.

Переселяючись з місця на місце, Голмс не просто тримав Керрі окремо від Еліс, Неллі й Говарда — він розташовував їх у закладах на відстані буквально трьох кварталів. Раптом детектив зрозумів, що насправді означають дії Голмса.

Він перечитав останній лист Еліс. Вона писала бабусі й дідусеві в неділю 14 жовтня, того самого дня, коли її мати разом із Дессі й малюком оселилася в готелі Ґейса. Цей лист був найсумніший. Еліс і Неллі були обидві застуджені, погода стала зимовою. «Скажіть мамі, мені потрібне пальто, — писала Еліс. — Я замерзаю в цьому легкому жакеті». Діти, не маючи теплого одягу, були змушені цілими днями сидіти в номері. «Ми з Нелл тільки й можемо, що малювати, і я так втомилася сидіти, що майже готова підскочити й десь побігти. Якби я могла вас усіх побачити. Я так скучила за домом, просто не знаю, що робити. Мабуть, Вортон уже й ходить, правда? Якби ж він був тут, він би нас дуже потішив».

Ґеєр був приголомшений. «Ось, ця бідолашна дитина Еліс пише бабусі з дідусем до Ґалви, скаржиться на застуду, переказує прохання до матері, щоб та передала теплішого й зручнішого одягу, хоче бачити малого братика, який би їх розрадив, — а в той час, коли ця самотня, втомлена дівчинка, яка скучила за домівкою, пише того листа, мама, сестра й той самий малий Вортон перебувають від неї за п’ять хвилин ходи і перебуватимуть іще п’ять днів».