Ерік Ларсон - Диявол у Білому місті

З ув’язнення Голмс також написав довгого листа Керрі Пайтзель, у такій манері, з якої помітно: він знає, що поліція читає його пошту. Він запевняв її, що Еліс, Неллі й Говард разом із «Міс В.» у Лондоні, і якщо поліція ретельно перевірить його історію, то загадку дітей буде розгадано. «Я дбав про дітей так само, як про своїх власних, ти мене добре знаєш, краще, аніж чужі люди. Бен нічого б не зробив проти мене, а я проти нього — так само, як брати. Ми ніколи не сварилися. Та й він занадто багато для мене важив, щоб я міг його вбити, якби в мене не було іншої причини цього не робити. А щодо дітей — я ніколи не повірю, хіба що почую це від тебе, що ти вважаєш їх загиблими чи що я зробив щось, аби їх знищити. Ти мене так добре знаєш, хіба ти можеш уявити, щоб я вбив маленьких безневинних діточок, а надто без жодної на те причини?»

Відсутність листів від дітей він пояснив так: «Немає сумніву, вони писали не раз, просто міс В., заради власної безпеки, ці листи затримала».

Голмс уважно читав щоденні газети. Очевидно, робота детектива не дала особливих плодів. Голмс не сумнівався: скоро Ґеєра змусять закінчити свої пошуки й повернутися до Філадельфії.

Ця перспектива видавалася надзвичайно приємною.

У неділю 7 липня 1895 року детектив Ґеєр продовжив пошуки в Торонто, де міська поліція дала йому в помічники детектива Елфа Кадді. Ґеєр із Кадді разом прочесали готелі й пансіони Торонто, і за кілька днів пошуків виявили, що Голмс сюди теж одночасно привіз три групи людей.

Голмс і Йоук зупинилися в готелі «Вокер-гаус» як «Дж. Гоув із дружиною з Коламбуса».

Місіс Пайтзель — у готелі «Юніон-гаус»: «Місіс К. А. Адамс із дочкою з Коламбуса».

Дівчатка — в «Альбіоні»: «Еліс і Неллі Кеннінґ із Детройта».

Ніхто не міг згадати, чи бачив Говарда.

Тепер Ґеєр і Кадді почали проглядати документацію агенцій із нерухомості й виходити на зв’язок із господарями, які здавали будинки, але Торонто виявився значно більшим містом, ніж усі ті, де Ґеєр шукав перед тим. Завдання видавалося неможливим. У понеділок 15 липня зранку він прокинувся, очікуючи, що день мине в тій самій виснажливій і копіткій праці. Але коли він прибув у штаб-квартиру, то виявив там Кадді в на диво доброму настрої. З’явилася зачіпка, на яку Кадді покладав серйозні надії. Мешканець міста Томас Райвз прочитав у газеті словесний портрет Голмса і вважає, що це схоже на того, хто в жовтні 1894 року винайняв будинок по сусідству з ним за адресою вулиця Святого Вінсента, 16.

Ґеєр поставився до цього недовірливо. Активне висвітлення його пошуків у пресі та його приїзд до Торонто дав гору таких «зачіпок» — і всі виявилися непотрібними.

Кадді погодився, що цей похід теж може виявитися марною біганиною, але принаймні може дати якийсь варіант.

Тепер Ґеєром усі захоплювалися, як американським Шерлоком Голмсом. Репортажі про його подорожі й пошуки друкували в газетах по всій країні. У ті часи ймовірність того, що людина вбила трьох дітей, ще сприймалася як такий неймовірний кошмар, який перебуває навіть за межами жахливого. Щось було особливе, вражаюче для людської уяви, в цій самотній одіссеї детектива Ґеєра серед палючої літньої спеки. Він став живим прикладом такої людини, якою любить себе уявляти чи не кожен чоловік: він сам-один виконував важкий обов’язок, і то виконував добре, попри всі перешкоди. Мільйони людей щоранку прокидалися, з нетерпінням чекаючи знайти у свіжій газеті звістку, чи цей невтомний детектив уже знайшов загублених дітей.

Ґеєр майже не зважав на свою нову славу. Минув майже місяць від початку пошуків, але чого він досяг? На кожному кроці поставали нові питання. Навіщо Голмс узяв із собою дітей? Навіщо він вигадав цю дику подорож з міста до міста? Яку владу мав над цими людьми Голмс, що міг так ними розпоряджатися?

У натурі Голмса було щось таке, чого Ґеєр просто не міг зрозуміти. Кожен злочин має мотив. Але сила, яка штовхала вперед Голмса, здається, взагалі була незнайома досвідченому детективу.

Він постійно доходив одного висновку: Голмс просто розважався. Махінацію зі страховкою він влаштував заради грошей, а решту — просто заради задоволення. Голмс вправлявся у владі над життям інших людей.

Але найдужче мучило Ґеєра інше питання, відповіді на яке він ще не мав: де діти тепер?

Детективи зустріли Томаса Райвза — то виявився приємний шотландець, уже в літах, який був вельми радий їх бачити. Райвз пояснив, чому новий сусід привернув його увагу. По-перше, він привіз дуже мало меблів — матрац, старе ліжко й дуже велику скриню. Якось вранці той пожилець прийшов до Райвза позичити лопату, пояснюючи, що хоче викопати в підвалі яму під картоплю. Повернув лопату наступного ранку, і наступного дня вивіз із дому оту скриню. Райвз більше його не бачив.