Ярослава Дегтяренко - Останній володар

Січень 1340 року, Володимирська земля, Руське королівство

Пощастило людині чи ні, можна визначити ще з народження: якщо вона народилася у заможній родині, то це певним чином полегшить їй життєвий шлях, а якщо ж народилась у бідній, то матиме чимало перешкод. Але в обох випадках треба мати кебету в голові.

Ксенії пощастило – вона народилася донькою заможного боярина Івана Яцьковича, пана з Княги´ничів. Рідні в ній душі не чули. Втім, як і сторонні люди, бо пухкеньке, сірооке дитя з дивним попельнастим відтінком волосся з першого погляду викликало зворушення й приязнь. «Це ж треба мати такі гарні очі! Наче срібло! А які довгі війки! А це дивне попельнасте волоссячко! Це дитя благословив красою сам Пан Бог!» – такі лестощі Ксеня чула змалечку. Звичайно, загальна улюблениця мала усе, чого б не забажала її душа. Не дивно, що така надмірна увага наклала відбиток на дорослу Ксеню – вона була норовлива, розпещена, гонорова і разом з тим занадто наївна. Проте під цим зовнішнім лоском ховалося добре, великодушне серце. Але доля не подарувала Ксенії можливості виявити доброту. Вона жила легко та безжурно, не знаючи, що життя іноді буває жорстоким.

Того ранку Ксеня прокинулася у передчутті невідворотного солодкого щастя: сьогодні її заручини. На відміну від більшості дівчат королівства, які мусили виходити заміж не за покликом серця, а за волею батьків, Ксеня йшла за коханого. Дівчина солодко усміхнулася, бо її Роман – найгарніший хлопець в усій Русі.

Роман був сином боярина Василя Даниловича, який нещодавно посів місце королівського печатника [7] Особа, яка зберігала княжу печатку та керувала князівською канцелярією. Близька до посади західноєвропейського канцлера. . Батьки молодих людей потоваришували у юності та зберегли дружбу на все життя попри те, що Іван був древнього роду, а Василь походив з бояр середньої руки. І часто гостювали одне в одного разом з родинами. Тому Ксеня знала Романа змалечку, а подорослішавши, по вуха закохалася у вродливого та веселого товариша дитячих ігор.

Але багаторічну дружбу ще краще зміцнює цемент родичання та спільних інтересів. Саме тому двоє бояр вирішили поріднитися. Тим паче Яцькович отримав місце судді князівського двору, яке до цього посідав Данилович. Останній сподобився заслужити особливу довіру короля, тому й «підтягнув» за собою любого приятеля. До цього Яцькович цілком зручно жив у Холмі, обіймаючи уряд тивуна [8] У Руському королівстві суддя, який здійснював судочинство в провінційних містечках, підпорядковувався судді княжого двору. .

Ксеня солодко потягнулася у своєму ліжечку – м’які перини та подушки ніжно обнімали тіло, зваблюючи ще подрімати. Але дівчина жваво підскочила, спустивши босі ніжки на постелену на підлозі шкуру. Босоніж підбігла до вікна – пізній ранок був сонячним і морозним. Кімнатка Ксені була невелика та скромно обставлена – піч, ліжко, велика скриня для одягу, лавка уздовж стіни та невеликий столик. Не те що попередня у Холмі, де дерев’яні стіни були розписані різнокольоровими візерунками та увішані заморськими гобеленами. Завдяки новій посаді батька родина переїхала до Володимира, придбавши дворище [9] Тобто садиба. У ту епоху дворище було господарською одиницею з власними угіддями: обробленою землею, сіножатями, пасовищами, лісом. в одного місцевого боярина. Попередній власник, звичайно, був менш заможним, тому і дім мав скромний, але Ксені було однаково – навіщо наводити тут шик, коли невдовзі у них з Романом з’явиться власний дім. Від цієї думки дівчина щасливо усміхнулася, аж раптом позаду рипнули двері.

Озирнувшись, Ксеня побачила матір, слідом за якою йшла челядинка з водою для вмивання. Бояриня Ірина Федорівна перебувала у зеніті зрілості – їй було трохи за сорок. Висока та ставна, усе ще приваблива жінка попри перші вікові зморшки та пишні форми. До того ж владна та манірна. Однак усю манірність мов вітром здуло, ледь Ірина побачила доньку – її очі засяяли ніжністю.

– Доброго ранку, донечко! Шкода тебе було рано будити, але невдовзі приїде твій наречений, тож слід поквапитися, – м’яко наказала мати.

Замість привітання Ксеня лагідно усміхнулася мамі та підбігла до скрині. Звідти вона дістала вбрання, придбане восени на торжищі у Холмі. Цю сукню привезли з далекої Франції, і пошита вона була по-особливому – суцільно викроєна з дорогого рожевого оксамиту, з широким декольте, туго обтягувала груди, талію та стегна, від яких до землі спадала широка пишна спідниця. Пишність досягалася клинцями, вставленими ззаду та з боків. На спині сукня зашнуровувалася.