Ярослава Дегтяренко - Останній володар

– І? – запитала Ельжбета, бо Казимир замовк.

– І я хочу, щоб король Ян не тільки не завадив мені посадити на русинський [3] Тут і далі під назвою «Русь» слід розуміти Україну (землі Галицько-Волинського, Київського, Чернігівського та Переяславського князівств). Так само під назвою «русини» слід розуміти українців. Це історично правильні назви країни та народу. трон Влодка, а й підтримав у цьому, – із солоденькою усмішкою вимовив Казимир. – А Карл Роберт має поступитися мені своїм правом на Русь та зброєю підтримати нас з Влодком у боротьбі за Руське королівство [4] Королівство Руське – західноєвропейська назва Галицько-Волинської держави, яка після монгольської навали зберегла відносну самостійність. У західній традиції іменувалася королівством, а правителі – королями. .

Ельжбета аж заклякла. А потім злякано подивилася на Влодка. Але обличчя брата було незворушним – схоже, він цілком поділяв думку Казимира.

– Ти божевільний! – заволала Ельжбета. – Ти хоч розумієш, у що вплутуєшся сам і вплутуєш нас усіх?!

Казимир лише усміхнувся.

Забаганка дійсно була нечуваною! Загарбати Руське королівство, заможне та потужне?! Якого так жадали і Польща, і Угорщина, і Велике князівство Литовське, котрі пов’язані шлюбами з династією Романовичів [5] Романовичі – бокова гілка князів Київської Русі Рюриковичів, які правили Галицько-Волинською державою. Засновник династії – князь Роман Мстиславич, праправнук Володимира Мономаха, батько Данила Галицького. , а відтак є спадкоємцями після загибелі у боротьбі з татарами у 1323 році князів Лева та Юрія, які не залишили синів! Але русинські бояри покликали на княжіння малолітнього Болеслава, сина Марії Юріївни, рідної сестри загиблих князів, та мазовецького князя Тройдена. Бо саме він був найпершим законним спадкоємцем своїх дядьків. Крім того, втрутився хан Золотої Орди Узбек, який вважав Русь своїм васалом, і усі претенденти не насміли суперечити такому покровителю юного князя.

Дванадцятирічний Болеслав разом з матір’ю прибув до Володимира, прийняв православ’я під ім’ям Юрій на честь свого діда, короля Юрія Львовича. Поки хлопчик був маленьким, за нього правили мати з боярами. Але минали роки, Юрій виріс та перетворився на амбітного молодого чоловіка, якому набридло ходити на налигачах у неньки та свавільних бояр. Тому молодий король заходився наводити лад у своїй державі залізною рукою – відправив матір додому – мовляв, жінці належить жити зі своїм чоловіком та дбати про молодших синів – приборкав бояр і зажив собі розкошуючи.

Але до Польщі, вітчизни свого батька, Юрій ставився прохолодно, дбаючи насамперед про інтереси свого королівства. Тому міцно дружив з Тевтонським орденом та взяв шлюб з донькою Ґедиміна, великого князя Литовського, чим одразу здобув собі могутнього союзника. А у 1337 році Юрій разом з ординцями зухвало напав на Люблінську землю, сподіваючись повернути її собі, бо колись вона належала Руському королівству. І дванадцять днів тримав Люблін в облозі, знявши її лише через загибель вождя татар.

Казимирові молодий король був мов кістка в горлі, а його багате королівство муляло серце, не даючи спокою. Саме Руссю задумав Казимир відшкодувати втрату Сілезії та поправити свої матеріальні дільця.

Але як це зробити? Лише посадивши на трон іншого володаря, який теж має якісь права. Мати Влодка, княгиня Анастасія Львівна, доводилася донькою русинському князеві Льву Даниловичу та рідною тіткою загиблим князям. Отже, її син – онук великого князя – теж мав спадкові права на Русь [6] Владислав брав участь у Вишеградському з’їзді 1338 року як Лотко, князь Руський. Це породило спекуляції польських науковців, які ототожнили його з галицько-волинським князем Юрієм II Тройденовичем, польське ім’я якого було Болеслав. Його скорочене ім’я «Болько» перекрутили на «Лотко», узаконюючи таким чином майбутню анексію Галичини – начебто Юрій сам передав Казимирові права на Русь. Але «Лотко» – це скорочення від «Ladislaus» – латинського варіанту імені «Владислав». .

– Влодко згоден, – сказав Казимир, коли сестра трохи заспокоїлася. – Але мені треба, щоб ти, люба сестричко, залагодила цю справу зі своїм чоловіком. Маркграф теж має не заперечувати. Подумай! У разі чого твій син отримає величезний багатий край у спадок. Або матиме друга в особі Влодка, який правитиме Руссю.

– Але як ти збираєшся це зробити? – після певних роздумів запитала Ельжбета.