Пауло Коельйо - Шпигунка

— Ми з компаньйонами добре заплатимо, — виправився він, озвучуючи суму, що найбільше мене цікавило.

Я запитала, скільки це буде у франках, і його відповідь вжахнула мене. Мені кортіло одразу ж погодитися, але мадам такого класу, як я, не могла дозволити собі імпульсивної поведінки.

— Там ви матимете визнання, на яке заслуговуєте. Париж завжди несправедливий до своїх дітей, особливо коли вони перестають бути «новинкою».

Він не знав, що ранить мене цими словами, адже я думала про те саме, поки прогулювалася. Я згадала день на пляжі з Астрюком, який тепер не зможе взяти участь у цій угоді. Попри те, я нічого не могла вдіяти, щоб не налякати свою здобич.

— Я подумаю, — відповіла я сухо.

Ми попрощалися, він пояснив мені, де його готель, і зазначив, що чекає на відповідь завтра, бо йому треба повертатися до свого міста. Я вийшла з кафе й попрямувала до офісу Астрюка. Мушу зізнатися, що дуже засмутилася, коли побачила всі ці плакати із зображенням людей, які тільки-но починають шлях до слави. Але я не могла повернути час назад.

Він прийняв мене зі звичною ввічливістю, ніби я досі була найважливішою артисткою. Я повідомила йому суть розмови й додала, що в будь-якому разі він отримає свої комісійні.

Єдине, що він сказав:

— Але зараз?

Я не одразу зрозуміла правильно. Мені здалося, що він припустився деякої грубості зі мною.

— Так, зараз. Я можу ще багато, дуже багато зробити на сцені.

Він ствердно кивнув, побажав мені щастя й додав, що не потребує жодної комісії, тому що, можливо, настав час економити й перестати витрачати так багато грошей на одяг.

Я погодилася й пішла з думкою, що Астрюка досі бентежив крах прем’єри його театру. Мабуть, він перебував на межі банкрутства. Окрім того, ставити щось на кшталт «Весни священної» з плагіатором Ніжинським у головній ролі — це те саме, що просити зустрічні вітри розламати щойно збудований човен.

Наступного дня я зв’язалася з іноземцем і пристала на пропозицію, спершу озвучивши низку вимог, які здавалися мені максимально абсурдними, але без виконання яких я готова була відмовитися. Однак, на мій подив, він лише назвав мене екстравагантною — зрештою, усі справжні артисти такі — і з усім погодився.

Ким була Мата Харі, яка дощового дня сіла в поїзд на одному з багатьох паризьких вокзалів? Та Мата Харі не знала, що приготувала для неї доля, а лише вірила, що їхала до країни з мовою, дещо схожою на її власну, тому вона там ніколи не пропаде.

Скільки мені було років? Двадцять? Двадцять один? Мені не могло бути більш ніж двадцять два, хоч у паспорті, який узяла із собою, записано, що я народилася 7 серпня 1876 року, тоді як того дня, коли поїзд прямував до Берліна, у газетах стояла дата 11 липня 1914 року. Я не хотіла підраховувати, мене більше цікавили події п’ятнадцятиденної давності. Жорстокий злочин у Сараєво позбавив життя ерцгерцога Фердинанда і його вишукану дружину, чиєю єдиною провиною була присутність поряд із чоловіком, коли божевільний анархіст вистрілив.

В усякому разі, мені було абсолютно байдуже до інших жінок у вагоні. Я екзотична пташка, котра їхала землею, спустошеною духовною бідністю людей. Лебідь серед качок, які відмовляються рости, побоюючись невідомості. Я роздивлялася пари навколо й почувалася абсолютно беззахисною. Я мала багато чоловіків, але тут сама й не маю поряд нікого, хто подав би руку. Насправді я відмовила багатьом чоловікам, які пропонували мені кохання: я вже мала певний досвід у житті й не хотіла його повторювати. Страждати через людину, котра на це не заслуговує, і, зрештою, продавати своє тіло за набагато нижчу ціну — гадану надійність домашнього вогнища.

Чоловік, який супроводжував мене, — Франц Олав, — дивився у вікно зі стурбованим виразом обличчя. Я поцікавилася причиною його стурбованості, але він не відповів. Тепер, перебуваючи під його контролем, я вже не мусила ні за що відповідати. Моїм завданням було танцювати й танцювати, хоч уже й не мала колишньої гнучкості. Проте достатньо кількох тренувань, особливо завдяки моїй любові до коней, і я точно буду цілком готова до дня прем’єри. Франція мене більше не цікавила: витягнувши всі соки, вона відкинула мене, надавши перевагу російським артистам, які народилися, можливо, в інших країнах — Португалії, Норвегії, Іспанії — і повторювали той самий трюк, що і я. Покажіть якусь екзотику, котрої ви навчилися у своїй країні, і завжди жадібні до новинок французи вам точно повірять.