Пауло Коельйо: Шпигунка

Також я розкажу про свої танці — добре, що я маю портрети із зображенням більшості рухів та фігур. Хоча критики, які ніколи не могли мене зрозуміти, казали протилежне — на сцені я забувала, що була жінкою, і підносила себе Богу. Тому роздягатися було дуже легко. У той момент я й моє тіло були нічим. Були лише рухи, синхронізовані із Всесвітом.

Я завжди буду вдячна месьє Гіме, який дав мені перший шанс виступити в його приватному музеї в дорогому одязі, надісланому з Азії для його особливої колекції. Правда, це коштувало мені півгодини сексу без будь-якого задоволення. Я танцювала для трьохсот гостей, серед яких були журналісти, знаменитості й принаймні два посли — Японії та Німеччини. За два дні всі газети писали про цей виступ: про екзотичну жінку, котра народилася у віддаленому закапелку Голландської імперії та привезла «релігійність» і «розкутість» далеких народів.

Сцена музею була декорована статуєю Шиви — індуїстського бога створення та руйнування. Свічки з ароматичними оліями й музика занурювали всіх присутніх у транс, але не мене. Я точно спланувала, що маю робити, щойно дбайливо приміряла довірений мені одяг. Зараз або ніколи! Єдиний шанс, який випав у моєму доти злиденному житті.

Я постійно просила покровительства, можливо, обмінюючи його на секс. І вже звикла до цього. Проте одна річ — звикнути, а інша — бути задоволеною. Грошима тут не обійдешся. Я хотіла більшого!

І коли я вже почала танцювати, то зрозуміла, що треба зробити ще якусь річ, притаманну лише кабаре, не надто переймаючись наданням цьому якогось сенсу. Я танцювала в поважному закладі з партером, наповненим жадібними до новинок глядачами, які, однак, не мали сміливості відвідувати відповідні місця, де можна побачити такі новинки.

Сукня була пошита з прозорих тканин, нашарованих одна на одну. Я зірвала перший шар, і, здалося, ніхто не надав цьому жодного значення. Але коли за першим пішли вже другий і третій, присутні почали переглядатися. На п’ятому шарі весь партер повністю сконцентрувався на моїх діях, майже не звертаючи уваги на танець і бажаючи дізнатися, як далеко я зайду. Навіть жінки, з якими я подекуди зустрічалася поглядом, теж не здавалися ані шокованими, ані роздратованими — мій танець збуджував їх так само, як чоловіків. Я знала: якби посміла таке зробити в моїй країні, мене одразу ж кинули б до в’язниці, але Франція була взірцем рівності та свободи.

Дійшовши до шостого шару, я попрямувала до статуї Шиви, зобразила оргазм і кинулася на підлогу, зриваючи сьомий — і останній — шар.

Кілька секунд із партеру не долинало ні звуку — усі здавалися нерухомими й безмежно враженими, але у своїй позі я не могла їх побачити. Раптом почула перше «браво!», вигукнуте жіночим голосом, і цілий зал вибухнув аплодисментами. Я піднялася, прикриваючи однією рукою груди, а другу простягнула, щоби прикрити геніталії. Я вдячно кивнула й спустилася зі сцени, де збоку завбачливо залишила шовкову сукню. Потім повернулася на сцену й подякувала за аплодисменти, котрі не змовкали. Я вирішила, що краще тепер піти й більше не повертатися — це було частиною загадки.

Попри те, я помітила одну людину, що не аплодувала, а лише посміхалася, — мадам Гіме.

Наступного ранку прийшли двоє гостей, один із них — посланець від мадам Кіреєвської. Його цікавило, чи могла б я повторити свій танцювальний виступ на благодійному балі для збору коштів для поранених російських солдатів. Мадам Гіме подзвонила й запросила мене на прогулянку набережною Сени.

Газетні кіоски поки ще не майоріли поштовими листівками з моїм обличчям, поки ще не було сигарет, сигар і лосьйонів із моїм ім’ям. Я й далі почувалася невідомою, але вже знала, що зробила найважливіший крок: кожна людина, що сиділа в партері, вийшла з вистави зачарована, а це буде найкращою для мене рекламою.

— На щастя, люди — невігласи, — сказала мадам Гіме. — Бо те, що ви показали, не має жодного стосунку до східної традиції. Напевно, ви вигадували кожен крок у міру того, як наставала ніч.

Я завмерла й подумала, що наступний її коментар буде стосуватися ночі (простої, єдиної й неприємної), яку я провела з її чоловіком.

— Єдині, хто знають це, — занудні антропологи, котрі дізналися про все з книжок, ніколи не зробивши жодного відкриття.

— Але ж я…

— Так, я вірю, що ви жили на Яві, і знаєтеся на місцевих костюмах, і, можливо, були коханкою або ж дружиною одного з офіцерів. Як і вся молодь, ви мріяли колись досягти успіху в Парижі, а тому за першої ж нагоди втекли й приїхали сюди.