Айн Ренд - Джерело

Домінік розглядала спальню пентхауса. Це була її перша зустріч із зовнішнім світом, що вона його приготувалася впізнавати. Вона знала, що її привезли сюди після багатьох днів у лікарні. Спальня здавалася лакованою від світла. Залишилася лише чистота кристала, подумала вона, і ця чистота залишиться назавжди. Вона побачила, що біля її ліжка стоїть Вайненд. Він дивився на неї, наче його щось розсмішило.

Вона пригадала, що бачила його в лікарні. Тоді він не здавався таким веселим. Вона знала, що тієї ночі лікар сказав йому, що вона не виживе. Вона хотіла сказати їм усім, що це не так, що в неї немає вибору — лише жити; тільки говорити про це людям здавалося неважливим, як і про будь-що інше.

І ось вона повернулася. Вона відчувала на шиї, на ногах і на лівій руці пов'язки, але її руки лежали на ковдрі, й бинти з них зняли; на шкірі залишилося лише кілька тоненьких червоних рубців.

— Ти ненормальна маленька дурепа! — весело мовив Вайненд. — Навіщо було аж так старатися?

Лежачи на білій подушці, із гладеньким золотистим волоссям, у лікарняній сорочці з високим комірцем, вона здавалася молодшою, ніж тоді, коли ще була дитиною. Вона випромінювала тиху радість, що її шукала, та не могла знайти в юності: усвідомлення впевненості, невинності й миру.

— У мене закінчився бензин, — сказала вона, — і я чекала в своїй машині, аж раптом…

— Я вже розповів цю історію поліції. І сторож теж. Але хіба ти не знала, що зі склом слід поводитися делікатно?

«Ґейл здається відпочилим, — подумала вона, — і дуже впевненим. Цей випадок змінив усе і для нього теж, так само, як і для мене».

— Це не боляче, — пояснила вона.

— Наступного разу, коли захочеш грати роль невинного перехожого, дозволь мені тебе навчити.

— Але ж вони повірили, так?

— О так, вони повірили. Вони змушені. Ти ледь не вмерла. Не розумію, чому він вирішив урятувати життя сторожеві та замалим не вбив тебе.

— Хто?

— Говард, моя люба. Говард Рорк.

— А що він має із цим спільного?

— Дорогенька, тебе ж не поліція допитує. Але ще допитуватиме, і ти повинна бути переконливіша, ніж зараз. Я впевнений, ти впораєшся. Вони не згадають процес Стоддарда.

— Ох!

— Ти зробила це тоді й робитимеш це завжди. Хоч би що ти про нього думала, ти завжди відчуватимеш те ж, що і я, дивлячись на його роботи.

— Ґейле, ти радий, що я так вчинила?

— Так.

Вона побачила, що Вайненд дивиться на її руку, що лежала на краю ліжка.

Він вклякнув і притиснув свої губи до її руки, не піднімаючи її, не торкаючись пальцями, лише вустами. Це було єдине зізнання, що він міг собі дозволити, у тому, чого коштували йому дні, проведені в лікарні. Вона підняла другу руку і погладила його волосся. Подумала: «Для тебе це буде гірше, ніж якби я померла, Ґейле, але все буде гаразд, тобі не болітиме, тому що в цьому світі болю більше не залишилося, ніщо не зрівняється з фактом нашого існування: його, твого і мого — ти все зрозумів, хоча й не знаєш, що ти мене втратив».

Він здійняв голову і підвівся:

— Я жодним чином не хотів тобі дорікнути. Вибач.

— Я не помру, Ґейле. Я почуваюся чудово.

— І маєш чудовий вигляд.

— Вони його арештували?

— Його звільнено під заставу.

— Ти щасливий?

— Я радий, що ти зробила це і що зробила це для нього. Я радий, що він зробив це. Він мусив.

— Так. І це знову буде процес Стоддарда.

— Не зовсім.

— Ґейле, тобі був потрібен іще один шанс? Після всіх цих років?

— Так.

— Можна мені побачити газету?

— Ні. Спершу маєш одужати.

— Навіть «Знамено»?

— Особливо «Знамено».

— Ґейле, я кохаю тебе. Якщо ти витримаєш до кінця…

— Не пропонуй мені хабарів. Це не справа між тобою і мною. І навіть не між мною і ним.

— Між тобою і Богом?

— Якщо ти хочеш це так назвати. Але ми цього не обговорюватимемо. Аж поки це закінчиться. Внизу на тебе чекає відвідувач. Він там щодня.

— Хто?

— Твій коханець. Говард Рорк. Дозволиш йому подякувати тобі зараз?

Із веселої іронії, з інтонації, з якою він вимовив це найбезглуздіше, на його думку, припущення, вона зрозуміла, який він насправді далекий від думки про це. Вона сказала:

— Так. Я хочу його бачити. Ґейле, а якщо я вирішу зробити його своїм коханцем?

— Я вб'ю вас обох. Зараз не рухайся, лежи спокійно, лікар сказав, що ти повинна шануватися, у тебе двадцять шість швів по всьому тілу.

Вайненд вийшов, і вона почула, як він помчав сходами вниз.

Коли перший полісмен прибув на місце події, він знайшов позаду будівлі, на березі річки, вибуховий пристрій. Рорк стояв неподалік, поклавши руки в кишені, і розглядав руїни Кортландту.