Айн Ренд - Джерело

— Я не важливий, Еллсворте. Я не важливий. О Боже, якби хтось інший міг сказати це так, як ти! Я не важливий. Я не хочу бути важливим.

— Звідки ці гроші?

— Я продав Домінік.

— Про що ти? Про круїз?

— Але здається, що я продав не Домінік.

— Яка тобі різниця, якщо…

— Вона поїхала до Рено.

— Що?

Він не міг зрозуміти, чому Тухі так бурхливо зреагував, але він був занадто втомлений, щоб здивуватися. Він розповів усе, що сталося з ним; усе відбулося швидко, й оповідь теж тривала недовго.

— Ти чортів ідіот! Ти не повинен був цього допустити!

— А що я міг зробити? Піти проти Вайненда?

— Але дозволити йому з нею одружитися!

— Чому б і ні, Еллсворте? Це краще, ніж…

— Не думав, що він колись… але… О чорт забирай, я навіть більший дурень за тебе!

— Але так краще для Домінік. Якщо…

— Під три чорти твою Домінік! Я думаю зараз про Вайненда!

— Еллсворте, що з тобою?.. Чому тебе це так непокоїть?

— Сиди тихо, добре? Дозволь подумати.

За якусь мить Тухі стенув плечима, сів біля Кітінґа і обійняв його за плечі.

— Мені прикро, Пітере, — сказав він. — Я перепрошую. Я був невиправдано грубим до тебе. Це все через шок. Але я розумію, що ти відчуваєш. Тільки не бери це так близько до серця. Це не має значення. — Він говорив автоматично, а його думки літали десь далеко. Кітінґ цього не зауважив. Він чув слова, і вони нагадували весну в пустелі. — Це не має значення. Ти лише людина. Це все, ким ти хочеш бути. А хто кращий? Хто має право першим кинути камінь? Ми всі лише люди. Це не має значення.

— Боже мій, — вигукнув Алва Скаррет. — Він не може. Тільки не Домінік Франкон.

— Він це зробить, — сказав Тухі. — Щойно вона повернеться.

Скаррет здивувався, коли Тухі запросив його на обід, але новина, яку він почув, змела перший подив, змінивши його на ще більший і болючіший.

— Я захоплююся Домінік, — сказав Скаррет, відсовуючи тарілку. Його апетит зник. — Завжди нею захоплювався. Але отримати її як місіс Вайненд!

— Саме про це і я, — сказав Тухі.

— Я завжди радив йому одружитися. Це помічне. Створює атмосферу. Щось на кшталт підтвердження респектабельності, й він міг обрати будь-кого. Він завжди ходив по тонкому льоду. І це йому поки що сходило з рук. Але Домінік?!

— Чому ти вважаєш їхній шлюб недоречним?

— Ну, ну, це не… Чорт забирай, ти ж знаєш, що це неправильно!

— Я це знаю. А ти?

— Послухай, вона небезпечна жінка.

— Так. Але це не головне. Головне, що він — небезпечний чоловік.

— Ну… у певному сенсі… так.

— Мій шановний редакторе, ти доволі добре мене розумієш. Але виникають моменти, коли корисно сформулювати думку. Це допоможе майбутній співпраці. У нас із тобою багато спільного, хоча ти весь час від цього відмежовувався. Ми — дві варіації на ту саму тему, якщо можна так висловитися. Або ж — ми граємо з двох кінців до одного центру, якщо послуговуватися твоїм літературним стилем. Але наш любий шеф — це геть інша мелодія. Інший головний лейтмотив — ти так не вважаєш, Алво? Наш любий бос — усього лише випадковість у цьому центрі. Випадковість — це дуже непередбачуваний феномен. Ти сидів на краєчку свого стільця роками, — адже так? — спостерігаючи за містером Ґейлом Вайнендом. Тому ти достеменно знаєш, про що я кажу. Ти знаєш і те, що міс Домінік Франкон — теж не наша мелодія. І нам би не хотілося побачити її вплив на життя нашого боса. Чи я повинен висловитися детальніше?

— Ти розумна людина, Еллсворте, — насилу вимовив Скаррет.

— Це давно відомо.

— Я з ним поговорю. А ти краще мовчи — він тебе терпіти не може, пробач за відвертість. Але я сумніваюся, що зможу щось вдіяти, якщо він уже надумав.

— Я не очікую цього від тебе. Можеш спробувати, якщо хочеш, хоча це марно. Ми не можемо перешкодити цьому шлюбу. Одна з моїх хороших рис — це те, що я визнаю поразку, якщо її не уникнути.

— Але тоді, чому ти…

— Чому це розповідаю? Задля попереднього інформування.

— Я ціную це, Еллсворте, справді ціную.

— Було б мудро й надалі це цінувати. Вайнендові газети, Алво, не так просто перемогти. Наша сила в єдності. Твій стиль.

— Про що ти?

— Лише про те, що настали важкі часи, мій друже. Тому нам краще триматися один одного.

— Що ж, я з тобою, Еллсворте. І завжди був.

— Не зовсім так, але не варто про це. Нас цікавить лише теперішнє. І майбутнє. І як символ нашого взаєморозуміння, — як ти ставишся до того, щоб за першої ж нагоди звільнити Джиммі Кернса?

— Я так і думав, що ти вже кілька місяців цього добиваєшся! А що не так із Джиммі Кернсом? Він розумний хлопець. Найкращий театральний критик у місті. Тямущий. Хльосткий, як батіг. Перспективний.