Айн Ренд - Джерело

— Ні.

— Ні. Ти не можеш зрозуміти. Я всю ніч думав про тебе. Я зовсім не спав. І знаєш, у чому твоя таємниця? У твоїй страхітливій невинності.

Рорк голосно розреготався, дивлячись на хлопчаче обличчя.

— Ні, — сказав Меллорі, — це не смішно. Я знаю, про що кажу — а ти ні. Ти не можеш знати. Через твоє абсолютне здоров'я. Ти такий здоровий, що не можеш збагнути хвороби. Ти про них знаєш, але не надто віриш у їхнє існування. А я вірю. Я в дечому мудріший за тебе, тому що слабший. Я розумію той інший бік. Ось що зі мною сталося… те, що ти бачив учора.

— Це в минулому.

— Можливо. Але не зовсім. Я більше не боюся. Але знаю, що страх існує. Я знаю, що це за страх. Тобі його не збагнути. Послухай, який найжахливіший випадок можна собі уявити? Для мене — опинитися обеззброєним у камері з чудовиськом, яке стікає слиною, чи маніяком з хворобою, що вижерла його мозок. У тебе нічого не залишається, крім твого голосу — твого голосу і думок. Ти кричиш цьому створінню, чому воно не має чіпати тебе, ти знаходиш найпромовистіші слова, найпереконливіші слова, стаєш глашатаєм абсолютної істини. І ти бачиш, як воно витріщається на тебе, і розумієш, що воно не здатне почути тебе, що до нього ніяк не достукатися, не достукатися жодним чином, хоча воно дихає і рухається перед тобою з якоюсь своєю метою. Це жахіття. Те, що нависло над світом, нишпорить серед людей — це те саме, щось замкнене в собі, безмозке, абсолютно безглузде, але воно підступне і має свою мету. Не думаю, що я боягуз, але я його боюсь. І це все, що я знаю — лише те, що воно існує. Але я не знаю його цілей і не розумію його природи.

— Принцип декана, — сказав Рорк.

— Що?

— Це те, про що я колись думав… Меллорі, а чому ти намагався застрелити Еллсворта Тухі? — Він побачив хлопцеві очі й додав: — Ти не мусиш мені говорити, якщо не хочеш.

— Мені не подобається розповідати про це, — напружено мовив Меллорі. — Але ти поставив слушне запитання.

— Сідай, — сказав Рорк. — Поговорімо про твоє замовлення.

Меллорі уважно слухав, поки Рорк розповідав про будинок і завдання скульптора. На завершення він сказав:

— Лише одна статуя. Вона стоятиме отут, — він показав на ескіз. — Усе буде організовано навколо неї. Статуя оголеної жінки. Якщо ти збагнув ідею споруди, ти зрозумів, яка це має бути статуя. Людський дух. Героїчне в людині. Натхнення і звершення водночас. Піднесення над світом і піднесення над власною суттю. Пошук Бога — і віднайдення себе.

Покажи, що немає вищого досягнення, ніж сама людина… Ти єдиний, хто може зробити це для мене.

— Добре.

— Ти працюватимеш так, як я працюю зі своїм клієнтом. Ти знаєш, що мені потрібно — решта за тобою. Роби як знаєш. Я хотів би запропонувати модель, але якщо вона не відповідає твоїй меті, обери ту, яку вважаєш за потрібне.

— І кого ти обрав?

— Домінік Франкон.

— О Боже!

— Знаєш її?

— Бачив. Якби вона погодилася… Ісусе, не існує жінки, яка більше пасувала б для цього… — Він затнувся, а потім додав, випустивши пару: — Вона не позуватиме. Тільки не для тебе.

— Вона це зробить.

Ґай Франкон спробував заперечувати, почувши про це.

— Послухай, Домінік, — сердито сказав він, — є ж якась межа. Насправді вона існує — навіть для тебе. Чому ти це робиш? Чому — для Роркового проекту, заради всього святого? Після всього, що ти написала і зробила, щоб йому нашкодити… І ти ще дивуєшся, що люди пліткують? Ніхто не захвилювався б й не зауважив би, якби це був хтось інший. Але ти — і Рорк! Я не можу і кроку ступити, щоб мене про це не запитали. Що мені робити?

— Замовити собі копію статуї. Вона буде прекрасна.

Пітер Кітінґ відмовився це обговорювати. Але він зустрів Домінік на вечірці та запитав, не маючи такого наміру:

— Це правда, що ти позуєш для статуї до Роркового храму?

— Так.

— Домінік, мені це не подобається.

— Та невже?

— О, вибач. Я знаю, що не маю права… Ось тільки… Ось тільки з усіх людей світу я не хочу бачити, що саме ти приятелюєш із Рорком. Не з Рорком. Із ким завгодно, лише не з Рорком.

Вона зиркнула на нього зацікавлено:

— Чому?

— Я не знаю.

Її пильний погляд його бентежив.

— Можливо, — пробелькотів він, — можливо тому, що твоя оцінка його роботи ніколи не видавалася мені до кінця справедливою. Я дуже щасливий, що ти… але це якось неправильно. Неправильно для тебе.

— Неправильно, Пітере?

— Ні. Але як людина він тобі не подобається?

— Так. Як людина він мені не подобається.

Еллсворт Тухі теж був невдоволений.