Айн Ренд - Джерело

— Чому?

— Я не знаю чому. Просто не подобається — і край. Чи я не маю права на власну думку?

Битва тривала чимало тижнів. Кожен сказав своє слово, крім Рорка. Лансінґ порадив йому:

— Усе нормально. Не виступай. Не роби нічого. Дозволь усе сказати мені. Ти нічого не можеш зробити. Стикаючись із суспільством, людина, яка найвідданіше працює, людина, яка робить найбільше і найбільше віддає, має казати найменше. Вважають за очевидне, що вона не має голосу, й аргументи, що вона може їх запропонувати, наперед відкидають як суб'єктивні — важливі не слова, а той, хто їх промовляє. Значно легше судити про людину, ніж про ідею. Хоча як із біса можна судити про людину, не розібравшись у тому, що в неї в голові — це не доступно для мого розуміння. Одначе саме так і буває. Знаєш, аргументи вимагають виваження. А вагу не роблять із пуху. Але пух — це саме те, з чого зіткано людську душу — ти знаєш, із матеріалу, що не має власної форми і не чинить опору, що його можна як завгодно скручувати в крендель. Ти міг би значно краще за мене пояснити їм, чому вони повинні найняти саме тебе. Але вони не слухатимуть тебе, зате послухають мене. Тому що я посередник. Найкоротша відстань між двома пунктами — це не пряма лінія, а посередник. І що більше посередників, то коротша відстань. Отака психологія кренделя.

— Чому ти так борешся за мене? — запитав Рорк.

— А чому ти хороший архітектор? Бо ти маєш певні стандарти хорошого, вони твої власні, і ти їх обстоюєш. Я хочу мати хороший готель, і в мене теж є певні стандарти хорошого, вони мої власні, а ти єдиний, хто може дати те, що мені потрібно. І борючись за тебе, я роблю — зі свого боку — саме те, що робиш ти, проектуючи будинок. Ти думаєш, чесніть є монополією митця? А що таке на твою думку чесність? Здатність протистояти спокусі витягнути годинника із сусідової кишені? Ні, все не так просто. Якби було так, я сказав би, що дев’яносто п’ять відсотків людства — чесні та порядні люди. Тільки, як ти це знаєш, вони не такі. Чесність — це вміння боротися за ідею. А це передбачає здатність думати. Мислення — це щось таке, чого не можна позичити чи закласти. І все ж, якби мене попросили обрати символ для людства, яким ми його знаємо, я не обрав би ані хреста, ані орла, ані лева, ані єдинорога. Я обрав би три позолочених кульки. [9] їх зображали на вивісці контори лихварів.

І оскільки Рорк продовжував очікувально дивитися на нього, Лансінґ додав:

— Не переживай. Вони всі проти мене. Але я маю одну перевагу: вони не знають, чого хочуть, а я знаю.

Наприкінці липня Рорк підписав угоду на будівництво «Аквітанії».

Еллсворт Тухі сидів у своєму кабінеті, дивлячи на газету, розкладену на столі, на замітку, де йшлося про контракт на «Аквітанію». Він курив, тримаючи сигарету в кутику рота та підтримуючи її двома випрямленими пальцями; один палець постукував по цигарці, повільно, ритмічно, повагом.

Він почув рипіння дверей і, підвівши погляд, побачив Домінік, яка стояла, прихилившись до одвірка і склавши на грудях руки. Її обличчя було зацікавлене, не більше, проте цей вираз його занепокоїв.

— Моя люба, — сказав він, підводячись, — ти вперше завдала собі клопоту увійти до мого кабінету — вперше за чотири роки, що ми їх пропрацювали в одній будівлі. Це справжня подія.

Вона нічого не відповіла, лише лагідно всміхнулася, що ще дужче занепокоїло його. Тухі додав приємним голосом:

— Мій маленький монолог, звісно, означав запитання. Чи ми вже не розуміємо одне одного?

— Гадаю, що ні — якщо ти вважаєш за необхідне запитувати, що привело мене сюди. Але ти це знаєш, Еллсворте, ти це знаєш; причина на твоєму столі. — Вона підійшла до столу і ляснула по краю газети. Вона сміялася. — Ти шкодуєш, що десь це не сховав? Звісно, ти не очікував, що я прийду. Не кажу, що це щось змінює. Але мені просто подобається хоч один раз бачити, що тебе викрито. І свідчення цього у тебе на столі, отак. Газета, розгорнута на сторінці про нерухомість.

— Ти кажеш так, ніби ця маленька новина тебе втішила.

— Це так, Еллсворте. Справді.

— Я думав, що ти затято намагалася перешкодити цій угоді.

— Намагалася.

— Якщо ти думаєш, що граєш зараз якусь роль, Домінік, то ти себе дуриш. Це не роль.

— Ні, Еллсворте, не роль.

— Ти радієш, що Рорк отримав замовлення?

— Я просто щаслива. Я переспала би із цим Кентом Лансінґом, якби зустріла його, і він попросив би мене про це.

— Отже, пакт скасовано?

— Аж ніяк. Я намагатимусь перешкодити отримати будь-яку роботу, що йому пропонуватимуть. Хоча це не буде так легко, як раніше. Будинок Енрайта, хмарочос Корда — і ось це. Не так легко для мене — і для тебе. Він перемагає тебе, Еллсворте. Послухай, а що як ми помиляємося щодо світу, ти і я?