Айн Ренд - Джерело

Вирішивши звести будинок, Енрайт витратив півроку на пошуки архітектора. Рорка він найняв наприкінці їхньої першої зустрічі, що тривала півгодини. Щойно ескізи було закінчено, він наказав негайно розпочинати будівництво. Коли Рорк спробував поговорити з ним про креслення, Енрайт його перебив: «Не пояснюйте. Немає сенсу втовкмачувати мені абстрактні ідеали. У мене ніколи не було жодних ідеалів. Усі кажуть, що я цілком аморальна людина. Я зважаю лише на власні вподобання. Але я знаю, що мені подобається».

Рорк ніколи не згадував ані про свою спробу побачитися з Енрайтом, ані про спілкування зі знудьгованим секретарем. Якимось чином Енрайт довідався про це. За п'ять хвилин секретаря було звільнено, а за десять хлопець уже виходив із контори, як йому наказали, у розпалі напруженого робочого дня, покинувши в друкарській машинці наполовину написаного листа.

Рорк знову відкрив своє бюро, у тій же великій кімнаті на горішньому поверсі старого будинку. Він розширив бюро, додавши прилеглу кімнату — для креслярів, яких найняв, щоб упоратися із запланованим робочим графіком будівництва. Креслярі були молоді й не зовсім досвідчені. Він ніколи не чув про них раніше і не вимагав рекомендаційних листів. Він обирав серед багатьох претендентів, лише проглядаючи по кілька хвилин їхні креслення.

У напруженій лихоманці наступних днів він ніколи з ними не розмовляв, якщо це не стосувалося роботи. Приходячи зранку до контори, вони відчували, що в них немає власного життя, немає особистості й немає іншої реальності, крім розлогих аркушів паперу на столах. Приміщення видавалося їм холодним і бездушним, наче фабрика, поки вони не дивилися на Рорка; а глянувши на нього, вони думали, що це не фабрика, а доменна піч, що розпалюється їхніми тілами і його власним тілом.

Інколи він залишався в конторі на всю ніч. Приходячи зранку, вони бачили, що він і досі працює. Здавалося, він не знає втоми. Якось Рорк залишався на роботі дві доби поспіль. Уранці третього дня він заснув, напівлежачи на столі. За кілька годин прокинувся і, не мовивши жодного слова, почав проходжатися між столами, проглядаючи виконану роботу; голос його лунав так, начебто протягом кількох останніх годин він не відірвався від роботи ані на мить.

— Говарде, ти нестерпний, коли працюєш, — сказав йому одного вечора Остін Геллер, хоча вони ніколи не говорили про роботу.

— Чому? — перепитав Рорк.

— Із тобою незатишно перебувати в одній кімнаті. Знаєш, напруга заразлива.

— Яка напруга? Я почуваюся цілком нормально лише, коли працюю.

— У цьому й річ. Ти почуваєшся нормально, тільки коли тебе ось-ось розірве на шматки. Із чого ж ти, чорт забирай, зроблений, Говарде? Зрештою, це ж лише будинок, а не комбінація Святого Причастя, індійських тортур і сексуального екстазу, на що ти, здається, перетворюєш роботу.

— А хіба це не так?

Рорк не часто згадував Домінік, але коли згадував, думки приходили не як раптове одкровення, а як усвідомлення постійної її присутності, про яку не потрібно собі нагадувати. Він хотів її. Знав, де можна її знайти. Він чекав. Його тішило очікування, бо він знав, що очікування було нестерпне для неї. Він знав, що його відсутність прив’язує її до нього значно дужче і принизливіше, ніж прив’язала б його присутність. Він давав їй час спробувати втекти, щоб вона зрозуміла свою безпорадність, коли він вирішить знову побачитися з нею. Вона дізнається, що саму цю спробу дозволив він, що це лише інша форма рабства. Потім вона буде готова або вбити його, або прийти до нього із власної волі. Ці два вчинки були б рівнозначними для неї. Він хотів довести її до цього. Він вичікував.

Будівництво дому Енрайта мало ось-ось розпочатися, коли Рорка запросили до офісу Джоела Саттона. Джоел Саттон, успішний підприємець, планував звести величезний офісний будинок. Джоел Саттон став успішним лише завдяки своїй здатності геть не розбиратися в людях. Він любив усіх. Його любов не визнавала жодних відмінностей. Це було зрівнювання, що не залишало місця для вершин і низин, не дозволяло їх, наче поверхня миски з мелясою.

Джоел Саттон познайомився з Рорком під час вечері в Енрайта. Рорк йому сподобався. Він захоплювався Рорком і не бачив жодної різниці між Рорком і будь-ким іншим. Коли Рорк зайшов до його кабінету, він заторохкотів:

— Але я не впевнений, не впевнений, я зовсім не впевнений, але гадаю, що варто розглянути вашу кандидатуру як проектувальника того маленького будиночка, що я про нього думаю. Ваш будинок Енрайта якийсь дуже… химерний, але привабливий, усі будинки привабливі, обожнюю будинки, а ви? А Родж Енрайт — дуже метикуватий чоловік, напрочуд метикуватий, він наживається там, де ніхто інший навіть не здогадається. Я будь-коли готовий вислухати підказки Роджа Енрайта. Коли щось добре для Роджера Енрайта, то й для мене це буде добре.