Айн Ренд - Джерело

Служник Тухі приніс на таці чай.

— Будь ласка, розлий, люба, — звернувся Тухі до Кетрін. — Ах, немає нічого кращого за післяобідній чай. Коли розпадеться Британська імперія, історики виявлять, що вона зробила два неоціненних внески в цивілізацію — оцей чайний ритуал і детективний роман. Кетрін, люба моя, чому ти тримаєш ручку чайника, наче ніж м’ясника? Але не зважай, це чарівно, це саме те, що ми любимо в тобі, Пітер і я, ми не любили б тебе, якби ти була вишукана, наче герцогиня, — кому зараз потрібні герцогині?

Кетрін розлила чай і розляпала трохи на скляну поверхню стола; раніше з нею ніколи такого не було.

— Я справді хотів подивитися на вас обох, — сказав Тухі, невимушено і делікатно тримаючи чашку. — Це скидається на забаганку. Якогось особливого приводу немає, але інколи я стаю нерозважливим і сентиментальним, як і кожен із нас. Вітаю твій вибір, Кетрін. Я завинив тобі вибачення, бо ніколи не підозрював, що ти маєш такий чудовий смак. Ви з Пітером — прекрасна пара. Ти чимало зробиш для нього. Готуватимеш йому манну кашу, пратимеш його носові хустинки і виношуватимеш його дітей, хоча, звісно, всі діти інколи хворіють на кір або на щось таке, а це доволі надокучливо.

— Але, врешті-решт, ви… ви схвалюєте це? — занепокоєно запитав Кітінґ.

— Схвалюю що? Що, Пітере?

— Наш… майбутній шлюб.

— Пітере, це марне запитання! Звісно ж, я схвалюю. Але ви такі молоді! З молодими завжди так — вони створюють проблеми на порожньому місці. Ти запитуєш про шлюб так, наче це щось аж таке важливе, щоб його не схвалити.

— Ми з Кеті зустрічаємося вже кілька років, — сказав Кітінґ, захищаючись.

— І це було кохання з першого погляду, звісно?

— Так, — погодився Кітінґ, почуваючись смішним.

— Це мала бути весна, — мовив Тухі. — Зазвичай буває саме так. Завжди знайдеться темний кінотеатр і двійко людей, які, забувши про світ довкола, тримаються за руки — але ж руки пітніють, якщо триматися занадто довго? Але все одно прекрасно бути закоханим. Немає повісті солодшої на світі — та банальнішої. Кетрін, не відвертайся. Ми ніколи не повинні дозволяти собі втрачати почуття гумору.

Він доброзичливо всміхнувся, обійнявши їх обох своєю усмішкою. Ця доброзичливість була така величезна, що їхнє кохання здалося крихітним і жалюгідним, оскільки лише щось нікчемне могло пробудити таке глибоке співчуття. Він запитав:

— До речі, Пітере, коли ви збираєтеся одружитися?

— Насправді ми ще не визначилися з датою, знаєте, як це буває, — стільки всього сталося зі мною, і в Кетрін є робота і… І, між іншим, — різко додав він, бо тема роботи Кеті безпричинно його дратувала, — коли ми одружимося, Кеті має покинути цю роботу. Я проти цього.

— Я теж, — погодився Тухі, — її не схвалюю, якщо вона не подобається Кетрін.

Кетрін працювала денною черговою в яслах при Кліфордському комунальному навчальному закладі для бідних. Це була її власна ідея. Вона часто відвідувала цей заклад разом із дядьком, який викладав там економіку, і зацікавилася роботою.

— Але ж мені це подобається! — несподівано збуджено сказала вона. — Я не розумію, Пітере, чому це тобі так дошкуляє. — В її голосі з’явилася наїжачена нота, зухвала й неприємна. — Я ніколи в житті не відчувала більшої радості — допомагати людям, які безпорадні та нещасні. Я ходила туди сьогодні вранці — не мусила, але сама цього захотіла, а оскільки звідти я поспішала додому, то не мала часу перевдягнутися, але це не має значення, — кого обходить мій вигляд? І, — наїжачена нота зникла, вона заговорила жваво і дуже швидко, — дядьку Еллсворте, ви лише уявіть! У маленького Біллі Гансена болить горло — ви ж пам’ятаєте Біллі? І няньки там не було, тому я мусила протерти його горло аргіролом. Бідолашний, у нього в горлі був страхітливий білий наліт!

Її голос, здавалося, сяяв, наче вона говорила про щось надзвичайно прекрасне. Вперше Кітінґ побачив той захват, на який сподівався. Вона і далі розповідала про роботу, про дітей, про клуб. Тухі уважно слухав. Він нічого не казав. Але щира увага в очах змінила його, насмішкувата веселість зникла, і він забув про власну пораду — він був серйозним, по-справжньому дуже серйозним. Коли він зауважив, що тарілка Кетрін спорожніла, то запропонував їй тацю з бутербродами простим жестом, що якимось чином перетворився на ввічливий вияв поваги.

Кітінґ нетерпляче чекав, коли вона замовкне бодай на мить. Він хотів змінити тему. Оглянув кімнату і побачив недільні газети. Він давно хотів дещо запитати, тому обережно почав: