Цзян Жун - Вовк-тотем

— А хто винаймає в них пасовища? — запитав Чень.

— Нові заробітчани з напівсільських-напівскотарських районів, — обурено пирснув Бат. — Ці волоцюги взагалі нічого не тямлять у можливостях пасовища, тож можуть на пасовищі, призначеному для 500 голів, утримувати 2000, а то й 3000 голів, які за кілька років обгризають його вщент, аж воно стає пустелею, тоді вони відмовляються від оренди, розпродують своїх овець і повертаються з грошима до себе додому займатись торгівлею.

Ян Ке сказав до Ченя:

— Хто б міг подумати, що немісцеві «дракони, які перейшли ріку» матимуть дедалі більше впливу і степ рано чи пізно загине від їхніх рук.

У Ченя з’явилось трохи впевненості в господарстві й пасовищі Бата й Ґасмаа, тож він сказав:

— Я справді щасливий, що ви — наша колишня родина — живете так добре.

— Коли великі пасовища зруйновано, то маленьке пасовище нашої родини не вберегти, — похитала головою Ґасмаа. — Степ висох, і Тенґер припиняв давати дощі, тож це наше пасовище стає рік від року гіршим. А ми ж повинні забезпечити чотирьом дітям навчання в школі, а ще потрібно відкладати гроші їм на весілля й на будівництво осель, а ще — на лікування, та й на випадок лиха в степу потрібна чимала сума грошей… Нинішнє покоління далі свого носа не бачить, тільки хочуть усе купити, що очі бачать… Ось їм трапилась ваша машина, і вони вимагають у Баяра її у вас купити. Я боюся, що коли старі люди в степу помруть, молодь уже не розумітиме старих законів степу, буде ганятися за тим, щоб вигодувати якомога більше овець і обміняти їх на гарні машини, гарні будинки, гарний одяг…

— Тоді не дивно, чому це тільки я вийшов із машини, обидва братики відразу ж почали крутитись навколо мене й запитувати, скільки вона коштує, — зауважив Ян Ке.

— Монголам теж слід ввести політику планування народжуваності, — сказала Ґасмаа, — дітей тепер так багато, що степ їх не прогодує. Якщо ці двоє хлопців не вступлять до університету, то муситимуть повертатись у степ пасти овець, потім одружаться й створять окремі сім’ї, й отару тоді доведеться поділити. Однак поділеною отара виглядає маленькою, а їм захочеться мати більше овець. Але ж пасовище при цьому не побільшає! Якщо на цьому клаптику землі звести ще декілька будинків, воно просто загине…

Баяр увесь цей час надворі різав барана, і через деякий час його дружина, так само справна монголка, внесла до кімнати повну миску вареного шматками м’яса. Чень Чжень і Ян Ке також поставили на стіл різні консерви й продукти в вакуумних упаковках. Ще не зовсім стемніло, але в залі раптом увімкнули світло.

— Оце так світло! — вигукнув Чень Чжень, звертаючись до Бата. — Скотарям, нарешті, вже не потрібно палити лампи з овечого лою! А колись я мусив читати книжки упритул до такої лампи й часто обсмалював собі волосся.

— На скільки вам вистачає електрики з повітряного генератора? — запитав Ян Ке.

Бат, посміхнувшись, відповів:

— Коли є вітер, генератор крутиться цілий день, накопичуючи енергію в спеціальній батареї. Цієї енергії вистачає на 2 години, якщо потрібно більше, то в мене ще є маленький дизельний генератор.

Згодом знадвору почулося бібікання — майже всі люди «племені» Ґасмаа з’їхались сюди на джипах і мотоциклах, у великій залі стало тісно, мов у консервній банці. Коли зустрічаються давні степові друзі, почуття починають бити ключем — Чень Чжень і Ян Ке то відчували чиїсь дружні удари кулаків, то виявляли себе затиснутими з усіх боків і втягнутими в розмови про те про се. Раптом Лхамжав, по-старому поглянувши вовком, витягнувши шию і цього разу ще й посмикуючи свою цап’ячу борідку, загорлав до Яна Ке:

— Чому ти не одружився з Cap Цецеґее? Забрав би її до Пекіна! Штраф… штраф… штрафна чарка!

Ян Ке, вже п’яний, беззастережно заявив до нього:

— Ану скажи: скільки чарок висить на крилах у жайворонків, що парами злітають у небо?

Усі старі знайомі були ошелешені його заявою! Лхамжав, який тепер уже не міг пити так багато, як раніше, відразу ж виправився:

— Ні… Не так! Не… не штрафна чарка! Твій штраф — позичити мені твою гарну машину… на один день. Я… я хочу поїздити досхочу на гарній машині!

— Це ж ти сказав, що таке «ягня», як я, ніколи не буде до пари орхонській красуні-«вовчиці», — відповів Ян Ке, — от я й побоявся брати її за дружину. Це все ти винен! Позичити тобі машину — це без проблем, але щоб завтра на ній їздити, ти не повинен і краплі горілки до рота брати!

Лхамжав приніс іще пляшку старого лучжоуського вина й, зробивши смачний ковток, сказав: