Сергій Дячук - Біла ріка

Під ранок у вікно тихо постукали. Анна відчинила. Глибоко в душі вона ще сподівалась, що зранку ніхто не прийде, і її син лишиться з нею. На вулиці мороз, було ще темно. Сарахан прийшов не сам, але до хати зайшов один. Той, другий, зостався надворі.

— Корнєйте сена [28] Корнєйте сена — будіть сина. !

Менші діти ще спали на печі, але Микуця вже не спав: чекав одягнений. Він вийшов у двір, за ним вийшла Анна з чоловіком. Вона, поцілуваши, перехрестила сина, як то у гуцулів заведено:

— Най Бог береже Микуцька!

Дєдьо мовчки потиснув руку, міцно поцілував у губи і допоміг надіти бесаги. Вже світало. У лісі за Сокільцем на них чекали. Обійшовши скелю дорогою, вони пішли потоком горі. З вранішнього туману почулося:

— Слава Україні!

Сарахан відповів:

— Героям слава!

— Ми вже замерзли вас тут чекати.

Причаївшись між дерев, там чекали на них з десятеро чоловіків.

У потоці під кригою чуркотіла вода, з розломів розвіювалась пара.

Багато кого з цих «лісових братів» Микуця знав, але більшість з них були незнайомі. Як з’ясувалось згодом, то були галіціяни.

— Кого ти нам привів?

Сарахан усміхнувся, вдаривши Микуцю по плечі:

— Це — Кабюк Микуця, сен Дметра Петришкана, — і додав: — Надійна людена, в нех більшовики землі відібрали, та й ненченого брата Дметра Дметряка на Урал вевезле.

— О, то фейст багата родена була, пам’ятаю з дєдьом у нех на млену зерно молотеле колес.

— Гаразд, подевемосе, че дійсно те такей дужий, єк виглядаєш, і годней з нами лісаме ходети! — сказав старший чоловік з рудою бородою, що взялася морозом.

— Добре, — рудобородий закашлявся. — Зовсім скоро світло буде, будемо вже йте.

— Стрілєти вмієш?

Микуця завагався.

— Нічого, навчешсе. Жети захочеш — сам навчешся!

Усі засміялися. Від дороги долинули звуки двигуна.

— Добре, йдемо.

Микуцеві, як наймолодшому й найменш досвідченому, наказали нести зброю, і вони вервечкою рушили вздовж потоку, вгору. Першим йшов бородань з барткою, — вона йому допомагала долати підйом, устелений камінням, що стирчало скрізь під різними кутами, наче хто його навмисне тут похапцем розкидав. Потік був місцями вкритий кригою, проте він не замерзав і вода в ньому подекуди була тепла. Люди казали, що цілюща, і здавна ходили сюди набирати для хворих. Але й смерділа тухлими яйцями нівроку! Микуця, пройшовши так метрів десять, встиг упріти. Він зачерпнув долонею цієї води з потоку, спочатку втер лице, а потім трохи випив.

— Огов, Петришкан! Не відставай! — почулося з туману.

— А чуле, шо в Довгополі на Галіції се стало? Позбералиси комуністи церкву розберати: директор школи та голова колгоспу, та ще пару активістів. Панотця, кажут, раніше арештували, а попаддю з діточками на Сибір вевезли, йуй, та й машен наїхало з активістами з району, тома… як їх… ну, цех… а, згадала! комсомолцями отеми! Повелазели горі, кресте поскидали, а з села людей нікого не біло, окрім отех двох, директора школе та голове колгоспу з дітме, та й того міліціонера їхнего. А єк хресте почале скидати, єк за Маркової кічєри хмара визернула! Йуй! Шо почалосе! Як зачало дощем заливати, а воно сепле і сепле, а воне далі собі розберают, а ці діти голове колгоспу фани та образе з церкви виносю і у воду кидают.

Інша жінка перехрестилась:

— Най Бог мелує!

— То так розібрали, колоди докупи трактором зачипели і всі у ріку скенули.

— Йуй! Най Бог мелує! — жінка у хустці притримувалаоднурукубілярота, а іншоюхрестилась.

— То я вам скажу, шо за два місяці «причка» [29] Причка — лиха подія, часто нещасний випадок, тут — незворотнє покарання за гріхи. за усіма прейшла: дітей голови колгоспу вода забрала. Йшле собі кладкою, трос урвавсе. Цей голова колгоспу кенувсе їх рятувати — і сам з неми втопевсе. Міліціонера «банда» вбела, спалела разом з участком. А директор той їхав мотоциклом у район, та й урвавсе з кашеці, то йому голову відімело.

— Най Бог мелує!

— А єк його ховали, неня його все замість голосети, усе йому примовляла: «То це, сенку, я тебе цьому вчела? Та хіба я тебе вчела церкве Божі руйнувати?!», а він, покійний… — жінка перехрестилась і стишила голос. — Кажут, коле церкву розбирали, то німого каліку по писку вдарив. Той ніби прийшов, то до одного, то до другого чіплєвсе, хрестивсе, сарака; пальцем вгору все тече; а коле образе в ріку кедале, то він, лайдака, у ріку штрик, то оден витягнув, і далі з образом ходев між неми, а цей підійшов, образ відібрав та по писку вдарив.